Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

Бурчачи: «Хоч ся й мала,

Дай нам, боже, що нам треба,

А по смерті шусть до неба!»

Пробудився. Тьфу, огидно!

«Ей! Се що? Я вмер? Бігме!»

Труп в снігу, що й ніг не видно,

Дух стрілою в гору дме.

Страшно стало так і встидно…

«Ну, як чорт мене візьме?

Ще смолу заставить пити!

Радше в «Общество» вступити!»

Та тепер було вже пізно:

Райська брама перед ним,

І згори глядить так грізно

Огнекрилий херувим…

Коло брами незавізно -

Стука-стука бідний Клим,

Шепче, ждучи ласки з неба:

«Дай нам, боже, що нам треба!»

Пан біг в небі зачуває,

Знає, хто се, та мовчить.

І Петрові повідає:

«Глянь-но, Петре, хтось стучить?»

Ось з нутра Петро питає:

«Гей, а хто там? Та бо цить!

Хто ти? Що тобі тут треба?

Яким правом йдеш до неба?»

«Прошу ласки,- Клим озвався,-

Я п’яниця, звуся Клим».

«Що? П’яниця тут припхався?

Тут не є п’яницям прийм!

Марш у пекло! К чорту стався!

Марш в огонь, смолу і дим!»

Став наш Клим, хоч сісти й плакать…

Далі так почав балакать:

«Божа воля й суд небесний,

Против нього нам не стать,

Та скажи, мій пане чесний,

Хто є ти, я рад би знать.

Чую голос твій чудесний,

Та парсуни не видать».

Та Петро сим образився,

Так на Клима розгрозився:

«Дурню, ти собі гадаєш,

Що й у нас ваш польський лад?

За що ти мя паном лаєш?

Чи то тут панів є склад?

Всі ми в небі рівні, знаєш?

Всякий всякому тут брат.

Я також не пан-канчучник,

Я Петро, небесний ключник!»

«А, то ти, святенький Петре!» -

Клим утішно одвічав.-

«Чом же так гірке, нетепле

Слово ти мені кричав?

А забув, як сам запекле

Ген Христа ти відрицав?

Я, щоправда, пив надмірно,

Та Христа державсь все вірно!»

Вчув Петро, висок почухав

Та й не знав, що й відречи,

Далі «руської» понюхав,-

Шмиг! та й люльку став печи!

А п’яниця слухав-слухав,

Та й ну в браму знов товчи,

Та й все шепче в брамі неба:

«Дай нам, боже, що нам треба!»

Пан біг в небі зачуває,

Знає, хто се, та мовчить

І Павлові повідає:

«Глянь-но, Павле, хтось стучить!»

Ось з нутра Павло питає:

«Гей, а хто там? Та бо цить!

Хто ти? Що тобі тут треба?

Яким правом йдеш до неба?»

«Прошу ласки,- Клим озвався,-

Я п’яниця, звуся Клим».

«Що, п’яниця тут припхався?

Тут не є п’яницям прийм!

Марш у пекло, к чорту стався!

Марш в огонь, смолу і дим!»

Став наш Клим, хоч сісти й плакать,

Далі так почав балакать:

«Га, здаєсь, що в пекло й мушу!..

Та там пекло не втече.

А ти хто, небесний мужу?

Ось що рад я знати ще.

Голос твій паде у душу,

Та не бачу тя в лице».

«Коли так благаєш дуже,

Я Павло-апостол, друже».

«А, то ти, святенький Павле! -

Крикнув Клим до нього гнеть.

«Ось хто тут в розкоші плавле,

А нас бідних гонить геть!

Чи забув ти врем’я давнє,

Як жидівський був гонець,

Степана поміг убити,

Всіх христян хотів згубити?

Бачиш, хоч який я грішний,-

Певно, се і те було,-

Але, знає бог всевишній,

На таке не згоден зло.

А ти в дим мя гониш вічний!..»

Не дослухував Павло,

Сюди-туди обіздрівся,

Та й від брами геть десь дівся.

Ждав наш Клим, що з того вийде,

Далі знов до брами б’є.

Каже пан біг: «Гей, Давиде,

А поглянь-но, хто там є!»

Підійшов Давид. «Гей, жиде!»

«Я не жид».- «А хто ж псує

Браму? Що там за помана

Сутурдується від рана?»

«Прошу ласки,- Клим озвався,-

Я п’яниця, звуся Клим».

«Що, п’яниця тут припхався?

Тут не місце! Геть із ним!

Там у пекло к чорту стався!

Марш в огонь, смолу і дим!»

Став наш Клим, хоч сісти й плакать,

Далі так почав балакать:

«Острий наказ твій, та, певно,

Маєш право так владать.

Та скажи, благаю ревно,

Хто ти є, я рад би знать.

Глас твій страшить мя смертевно,

Та парсуни не видать».

«Та й дурак же ти безмізкий!

Я Давид є, цар жидівський!»

«А, то ти, Єссеїв синку!

Бач, який ти острий став!

Чи як Урієву жінку

В чоловіка ти украв,

А самому лист в торбинку

З засудом на смерть уклав,

Як дівчат, невинні діти,

Заставляв ти труп свій гріти,-

Чи тоді ти присвятився?

Ось я грішний, бачить біг,

Та сли б так в гріхи вгатився,

Сли б такий один лиш гріх

В мене на душі світився,

То я б просто в пекло біг!»

Чув се цар Давид і сплюнув

Та й від брами геть посунув.

Знов б’є в двері Клим, аж стогне,

Пан біг слуха та мовчить;

Далі каже: «Соломоне,

Глянь-но, хто там так стучить».

Тюпа той. «Ось невгамонне

Сотворіння! - він бурчить.

Хто ти є, чого бажаєш,

Що тут двері розбиваєш?»

«Прошу ласки,- Клим озвався,-

Я п’яниця, звуся Клим».

«Що, п’яниця тут припхався?

Тут не місце, геть із ним!

Там іди, до біса стався,

Марш у пекло,