Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

- Мене досі пересмикує від твого дару, - в кабіні тепло, я уважно дивлюся на дорогу, альянс ввижається мені буквально всюди, під кожним кущем. - Ти ж знав, що я прийду?

- П'ятдесят на п'ятдесят.

- Але ти все одно підпорядкував вовків Еріка. Що ще входило в їхню програму, крім як не дати йому мене зупинити? - ми сидимо з ним зовсім близько, торкаючись один одного. Повертаю голову і дивлюся прямо в обличчя, дивлячись на те, як розквітає його чарівна посмішка.

- Нічого більше. Правда.

Дуже близько. Стримуватися більше немає сил та й нема чого, тим більше коли тіло здригається дрібним тремтінням від нетерпіння. Тім злегка нахиляється. Оцінює, промацує мене поглядом. І ось його губи вже накривають мої. Я не усуваюся, навпаки, я тягнуся до нього. Ця близькість мене заспокоює, ненадовго виліковує.

Поцілунок вийшов досить пристрасним, незважаючи на мої скуйовджені почуття і його зачеплене самолюбство.

- Я дуже сумував, - шепоче Тім.

- Я розбила тобі серце.

- Розбила б якби не прийшла, - і Тім знову цілує мене, міцно притискаючи до себе, ніби й не було цього кошмару і місяців розставання. - Ти моя. Два рази тебе вже вкрали у мене з-під носа, третього я не допущу.

- Ми можемо не вижити. Альянс спробує знищити всіх, хто мене оточує. Тім ..., - не давши мені договорити, він притискає палець до моїх губ.

- Ч-ч-ч-ч, - і я чіпляюся за його повний впевненості погляд. - Значить, ми нападемо першими. Вони конкретно вивели мене з себе, тому доведеться підключати приховані резерви. Не бійся, крихітко, - щось мені підказує, дивлячись в ці приголомшливі очі, що Тім мені чогось не договорює. І я вирішую незабаром це з'ясувати. У деяких моментах, цей бета може бути наполегливіше самого впертого віслюка, тут важлива тактика. Тому замість питань я знову обережно цілую свого судженого вовка. Його не проведеш. Але я щира і моя ніжність до нього дійсно безмежна, тому Тім пом'якшується, відтає, його очі іскряться, він бере мене за руку, сплітаючи наші пальці. Ми відчуваємо один одного, вловлюємо емоції по зітханням, запаху, по тіні в очах. Нам добре удвох, наші суті пестять один одного, я точно знаю, що між нами сильне почуття, що встигло закласти ґрунтовний фундамент.

Складно любити двох, я і не думала, що здатна на таке. Але я знаю точно, що один зв'язок обов'язково переможе інший, залишаючись з Тімом - я витисну з себе любов до Еріка в щоденник своєї пам'яті. Так потрібно і буде краще для всіх. Потрібно з'ясувати більш детальніше, як довго буде діяти цей еліксир.

  Ми виходимо поруч із головною міською визначною площею, де в самому розпалі кипить ярмарок. Зручно, що тут кілька кафе-бістро і повно народу.

- А яке сьогодні свято? Яке взагалі число? - розгублено кручуся в різні боки. - Що?! Я загубилася у часі. Полон, втеча, острів, переслідування, - відповідаю на здивовані погляди своїх. - У мене немає годинника і  телефону до речі теж немає. Ваша альфа безнадійно відстала від життя.

- Люди скоро будуть відзначати Різдво, - кидає Тім, скануючи площу очима. Зосереджений і стиснутий. Але руки моєї не відпускає.

- Чому тільки люди? Я теж люблю Різдво! - мимоволі посміхаюся, згадуючи приємну лихоманку цього свята, воно завжди діяло на мене чарівним чином. В цей день я завжди дякувала всесвіту за своє життя, за мир, за надію, яка у мене все ще була.

- Ну, спасибі, що попередила, у мене ще буде час поставити ялинку, - бурчить Тим. - Я теж не проти запечених індичок.

- Тільки цур на каміні найбільша шкарпетка буде висіти для мене! - Вигукую я, всіма фібрами душі бажаючи хоч трохи зняти напругу.

Рука Тіма обіймає мене за талію, м'яко притягує ближче, і Тім сміючись, цілує мене в губи:

- Само собою зрозуміло, інакше бути не може. Ти навіть можеш поставити молоко та печеньки для Санти.

- Вреднюга.

- Зовсім ні, - знову цілує. - Я вже хочу це Різдво. Що ти мені подаруєш?

І вся наша компанія, на яку несподівано напав придуркуватий настрій, ввалюється до найближчого кафе.

Тім підсунув мені стілець, прямо джентльмен ні дати, ні взяти. Я сідаю спиною, він переді мною, обличчям до виходу, контролюючи тих, хто входить і виходить. Інші хлопці зсовують ще два столика до нашого. Нарешті розсілися. І тільки зараз розумію наскільки ми всі голодні, в животах бурчить, в очах гарячковий блиск. Чому не говорять «голодний, як тигр або ведмідь»? Ні, кажуть «голодний, як вовк»! Тому що це почуття змушує нас ставати небезпечними, та так, що вовки стають страшнішими за самого голодного царя звірів, ми підступні, витривалі, а якщо полюємо зграєю - у нашої жертви немає жодних шансів.

Тім робить замовлення на все, де тільки є м'ясо. Вирішує сам. Ну ну. Ні, звичайно, в сімейних парах так часто прийнято, що жінка поступається своєму чоловікові в деяких моментах. Але ж ти мені ще не чоловік, нехай у тебе і найкрасивіші очі в світі.

- Дівчина, - звертаюся до офіціантки, яку вульфени навмисне бентежать своїми неоднозначними поглядами. - І один великий шматок яблучного пирога!

- Подвійну порцію? - уточнює вона. - Навіть спортсмени іноді дозволяють собі балуватися борошняним та солодким, - посміхається офіціантка, а потім додає на мій здивований погляд. - Я подумала ви спортсмени.