Читати книгу - "Спокута"

Коли Брайоні запитала у нього дорогу, молочар повівся досить приязно і довго та плутано пояснював маршрут. Він був високий, з прокуреною білою бородою. Через аденоїди його слова звучали гугняво. Він махнув їй у бік дороги, показуючи поворот ліворуч, під залізничним мостом. Вона гадала, що зарано віддалятись од річки, але, ідучи, відчула, що він дивився їй услід, і вирішила, що було б неввічливо ігнорувати його вказівки. Можливо, ліворуч можна зрізати шлях.

Вона була здивована з того, яка вона незграбна і соромлива після всього, чого надивилася останнім часом. На самоті, без звичного оточення, вона почувалася розгубленою недотепою. Кілька місяців вона жила замкнено, і кожна година була прописана у графіку. Вона знала своє скромне місце у відділенні. Набуваючи досвіду в роботі, вона стала краще виконувати накази й усі процедури, припинивши думати про себе. Уже довго вона нічого не робила самостійно, якщо не рахувати того тижня у Примроуз-Гіллі, коли вона друкувала свою повість, відчуваючи безглузде хвилювання, яке нині здавалося таким недоречним.

Коли вона проходила під мостом, над головою проторохтів поїзд. Громовий ритмічний гуркіт проймав просто до кісток. Скрегіт і металевий стукіт криці, великі металеві конструкції високо над головою, в темряві, незрозумілі двері в цегельній кладці, затиснені в іржавих кронштейнах могутні чавунні трубопроводи, по яких тече невідомо що... такий моторошний винахід — точно справа рук раси надлюдей. А сама Брайоні тільки миє підлоги і мотає бинти. Звідки в неї сили на таку подорож?

Коли вона вийшла з-під мосту, перетинаючи запорошений клин вранішнього сонця, потяг безневинно торохкотів, зникаючи вдалині. Що їй потрібно, нагадала собі ще раз Брайоні, це кістяк. Вона пройшла в крихітний міський парк з тенісним кортом, де двоє чоловіків у фланелі перекидали м'яча, з ледачою впевненістю готуючись до гри. Неподалік сиділо на лавці двоє дівчат у шортах кольору хакі, читаючи листа. Брайоні подумала про адресованого їй листа, про цю солодкаву відмову. На чергуваннях вона носила листа у кишені, й на другій сторінці з'явилася пляма карболки у формі краба. Брайоні прийшла сюди не для того, щоб читати листа, але там наче містився страшний вирок саме їй. «Чи, може, вона роз'єднала їх у якийсь катастрофічний спосіб?» Саме так. А вчинивши це, хіба вона має право приховувати той факт, склепавши слабку й навряд чи розумну вигадку і, щоб задовольнити власне марнославство, пославши цей опус до журналу? Нескінченні сторінки велемовних описів світла, каміння і води, розповідь, розділена між трьома різними точками зору, і марудна тиша, в якій нічого особливого так і не відбулося,— ніщо з цього не може приховати її боягузтва. Невже вона справді гадає, що могла сховатися за запозиченими теоріями сучасного красного письменства і втопити свої провини у потоці — у трьох потоках! — свідомості? У своїй повістині вона уникала правди так само, як і в житті. Те, в чому вона не хотіла зізнаватися, не прокралося і в її повість — а воно там конче потрібне. Що тепер робити? Не оповіді бракувало кістяка, а їй самій. Кістяка.

Вона покинула маленький парк і пройшла повз невеличкі фабрики, від чиїх верстатів вібрував хідник. Неможливо було сказати, що роблять за цими великими брудними вікнами або чому жовто-чорний дим куриться лише з одного тонкого алюмінієвого димаря. Навпроти, діагонально, на розі вулиці, розчахнені подвійні двері пабу пропонували зору сцену з вистави. Усередині ще з вечора курився дим, забарвлюючи повітря у синюватий колір, а хлопець з привабливим, задумливим поглядом випорожняв попільнички у відро. Двоє чоловіків у шкіряних фартухах розвантажували пивні барила, стягуючи з воза і несучи вулицею. Брайоні ще ніколи не бачила, щоб на вулицях було стільки коней. Певно, військові реквізували всі вантажівки. Хтось зсередини відчинив ляду льоху. Ляда грюкнула об тротуар, здіймаючи пил, і чоловік з круглою, як тонзура, личиною, чиї ноги ще ховалися під землею, зупинився і озирнувся подивитися на Брайоні, яка йшла повз нього. Він здався їй схожим на гігантську шахову фігуру. Фурмани теж дивилися на неї, і один з них аж свиснув, заклавши пальці в рот:

— Усе гаразд, люба?

Вона не була проти такої уваги, але ніколи не знала, як реагувати. «Так, дякую»? Вона всміхнулася до них усіх, рада, що її ховають брижі плаща і каптур. Усі, вона вважала, тільки й думають про вторгнення, але не лишається нічого іншого, як жити далі. Навіть якщо прийдуть німці, люди так само гратимуть у теніс, пліткуватимуть, питимуть пиво. Може, припинять свистіти, заклавши пальці в рот. Коли вулиця після повороту звузилася, дорожній рух навколо погучнішав, а гарячі вихлопи вилітали просто їй в обличчя. Просто на тротуар виступала вікторіанська тераса з яскраво-червоної цегли. Жінка у фартуху з «огірочним» малюнком енергійно мела перед своїм будинком, з відчинених дверей якого линув запах смаженого сніданку. Вона посунулася, даючи. Брайоні пройти, бо тут було надто вузько, але різко відвела погляд у відповідь на «доброго ранку». До неї наближалася жінка з чотирма капловухими хлопчаками, що несли валізи і речові мішки. Діти штурхалися, галасували, буцали один одного старими черевиками. Вони проігнорували змучений окрик своєї матері, тож Брайоні довелося притиснутися до муру, пропускаючи їх.

— Ану годі, ви! Дайте сестрі пройти.

Коли Брайоні проходила повз, жінка обдарувала її кривим сумно-вибачливим усміхом. Їй бракувало двох передніх зубів. Її огортала хмаринка різкий парфумів, а між пальцями жінка тримала незапалену цигарку.

— Вони так хвилюються, бо їдуть на село. У житті там не бували, вірите.

— Хай щастить,— побажала Брайоні.— Сподіваюся, ви потрапите до хорошої родини.

Жінка, чиї вуха теж стирчали, але їх частково приховувала стрижка боб-каре, весело зареготала.

— А та родина ще не зна', що на неї чека така доля!

Нарешті Брайоні дісталася рогу занехаяної вулиці, що, як показував шматок карти, мала називатися Стоквелл. Тут мав пролягати головний південний маршрут, і на цій вулиці виявилася жменька знудьгованих Оборонців Батьківщини з однією гвинтівкою на всіх. Літній чоловік у фетровому капелюсі, комбінезоні та з пов'язкою на рукаві, з обвислими щоками, як у бульдога, стояв окремо і звернувся до Брайоні з