Читати книгу - "Прозріння"

кілька разів, що існують обставини такі прикрі, коли, з одного боку, нас поливає дощ, а з другого налітає холодний вітер, і саме в такій ситуації опинився комісар, змушений обирати, де йому провести ніч, під деревом у саду, поблизу від жінки з глеком, як безпритульному волоцюзі, чи під витертими ковдрами й уже несвіжими простирадлами провіденційного страхового товариства. Зрештою, пояснення не буде таким коротким, як ми пообіцяли вище, але, сподіваючись, що нас зрозуміють, ми не можемо без глибоких роздумів знехтувати жодною з можливостей, причетних до нашої справи, безпристрасно розглядаючи розмаїті й суперечні фактори безпеки й ризику, аж поки не прийдемо до висновку, до якого мали б прийти ще на самому початку, не варто бігти в багдад, щоб уникнути зустрічі, яка тобі призначена в самарі. Поставивши все на терези й відмовившись гаяти далі час на те, щоб зважити кожну можливість до останнього міліграма, щоб розглянути її до останньої гіпотези, комісар узяв таксі й наказав їхати до страхового товариства, час був уже пізній, коли тіні освіжають дорогу попереду і звук води, яка стікає у чаші фонтанів, несподівано стає чутним на подив того, хто проїздить. На вулицях не виднілося жодного покинутого папірця. Поки що все було видно, й комісара опанувало почуття небезпеки, і резони для цього в нього були. Власний розум і знання, набуті за тривалий час поліційної служби, спонукали його зробити висновок, що жодна небезпека не чигає на нього у страховому товаристві й ніхто не нападе на нього сьогодні вночі, проте це аж ніяк не означало, що самара не перебуває там, де їй слід перебувати. Ця думка примусила комісара покласти руку на пістолет і сказати собі, Так чи інак, а мені варто скористатися перебуванням у ліфті, щоб звести курок. Таксі зупинилося, Приїхали, сказав водій, і саме в цю мить комісар побачив фотокопію своєї статті, приліплену до вітрового скла. Попри його страх, його тривоги і його побоювання були варті докладених ним зусиль. Вестибюль будинку був порожній, портьє він не побачив, сцена була ідеальною для ідеального вбивства, удар кинджалом у серце, глухий стук тіла, що впало на підлогу, двері, що зачиняються, автомобіль із фальшивими номерами, який від’їжджає геть з убивцею, немає нічого простішого, як убити людину й упасти мертвим. Ліфт перебував унизу, не треба було викликати його. Зараз він підійметься, висадить свого пасажира на двадцять четвертому поверсі, й пролунає клацання, яке покаже, що пістолет готовий вистрелити. У коридорі не було жодної живої душі, о цій годині установи вже позачинялися. Ключ легко проник у замкову шпарину, двері майже беззвучно відчинилися. Комісар відчинив їх спиною, увімкнув світло, й зараз він огляне всі закутні, відчинить двері шаф, у яких може заховатися людина, загляне під ліжка, відсуне штори. Ніде нікого. Комісар відчув, який він безглуздий, кіногерой із пістолетом у руці, націленим у порожнечу, але ж кажуть, що береженого бог береже і треба пильнувати, а надто якщо ти перебуваєш у товаристві, яке не лише страхує, а й перестраховує. У квартирі горіло світло на магнітофоні, указуючи на два телефонних дзвінки, можливо, один був від інспектора, який просив його остерігатися, інший від секретаря альбатроса або обидва від начальника поліції, який був у розпачі від зради підлеглого, що йому він довіряв, і непокоївся за своє власне майбутнє, хоч вибір належав не йому. Комісар поклав перед собою папірець з іменами та адресами групи, до якого додав номер телефону лікаря, й подзвонив. Ніхто не відповів. Він іще раз набрав номер. Набрав його і втретє, але цього разу почув сигнал, хтось дозволив, щоб пролунали три дзвінки, а тоді відключився. Він набрав номер учетверте і нарешті почув відповідь, Я слухаю, сухо сказала дружина лікаря, Це я, комісар, А, доброї вам ночі, ми чекали, що ви зателефонуєте, Як ваші справи, Нічого втішного, протягом двадцяти чотирьох годин мене перетворили на ворога народу номер перший, Пробачте мені за те, що і я зіграв певну роль у тому, що сталося, Не ви написали те, що друкують у газетах, Атож, до такого я не дійшов, Можливо, те, що надрукувала сьогодні одна з газет, і тисячі копій, які вже поширили, допоможуть прояснити цей абсурд, Дай боже, Великої надії у мене нема, У мене надія є, але повинен минути певний час, ситуацію не можна розв’язати за годину, Ми не можемо так жити далі, замкнені у своїй квартирі, перебуваємо, наче у в’язниці, Я зробив усе, що міг, більш нічого я не можу вам сказати, Ви до нас уже не прийдете, Місію, яку мені доручили, виконано, я одержав наказ повернутися, Сподіваюся, ми зустрінемося іншого разу за сприятливих обставин, якщо вони коли-небудь для нас настануть, Схоже, ми десь загубили їх на своєму шляху, Що ми загубили, Сприятливі обставини, Ви забрали в мене останню надію, Є люди, які відразу підіймаються, коли їх збивають із ніг, і ви, пані, належите до таких людей, Я хотіла б, щоб ви допомогли мені підвестися, Мені прикро, але таку допомогу я вам надати тепер не зможу, Я здогадуюся, ви зробили для мене набагато більше, аніж розповідаєте, Це лише ваше враження, не забувайте, що ви розмовляєте з поліцейським, Я про це не забула, але правда в тому, що я перестала вважати вас ним, Дякую за ці слова, але тепер мені залишається попрощатися з вами на день, Прощайте на день, Бережіться, Бережіться й ви, Добраніч. Комісар поклав слухавку. Він мав попереду довгу ніч і не знав, як він її перебуде, якщо не зможе заснути, якщо безсоння ляже поруч із ним у ліжку. Завтра, мабуть, його почнуть шукати. Він не з’явився на військовий пост північ-шість, як йому було наказано, а тому його шукатимуть. Можливо, один із телефонних дзвінків, які він не став слухати, був присвячений цьому, можливо, його остерігали, що схопити його прийдуть уже о сьомій ранку, й будь-яка спроба чинити опір багаторазово збільшить те зло, якого він уже натворив. Звичайно, їм не потрібні будуть відмички, вони матимуть ключ. Комісар почав мріяти. Він має напохваті цілий арсенал зброї і зможе відбиватися до останнього патрона або, в гіршому випадку, до першої гранати зі сльозогінним газом, яка влетить у його фортецю. Він мріяв далі. Сів на ліжко й дозволив собі впасти назад, заплющив очі й попросив сон не затримуватися, Я знаю, що ніч ще майже не почалася, думав він, що не все світло погасло в небі, але я хочу