Читати книгу - "48 законів влади"

Французькі вибори 1848 року стали ареною боротьби Адольфа Тьєра з правим популістом генералом Луї Еженом Кавеньяком. Розуміючи, що він безнадійно відстає у цих перегонах із високими ставками, Тьєр відчайдушно шукав виходу. І тоді йому в око впав Луї-Бонапарт, троюрідний небіж славетного генерала Наполеона і пересічного депутата парламенту. Він трохи скидався на імбецила, але його ім’я давало йому змогу бути обраним у країні, яка прагнула сильної руки. Він стане маріонеткою Тьєра, а потім його можна буде прибрати зі сцени. Перша частина плану пройшла, як по нотах, і Наполеон виграв вибори з великим відривом. Проблема полягала в тому, що Тьєр не передбачив простої речі: «імбецил» виявився надзвичайно амбітною людиною. Через три роки він розпустив парламент, проголосив себе імператором і правив Францією ще 18 років на жах Тьєрові та його партії.

Кінець діло хвалить. Саме завершення справи визначає, хто здобуде славу, гроші, винагороду. Воно має бути прозорим, вам слід постійно тримати його на думці. Треба також обміркувати, як відігнати стерв’ятників, що кружляють у небі, сподіваючись поживитися рештками вашого творіння. А ще необхідно передбачити безліч криз, які спонукатимуть вас імпровізувати. Бісмарк здолав ці небезпеки, бо планував до самого краю, пройшов крізь усі перепони і нікому не віддав свою славу. Досягнувши обраної мети, він, як черепаха, сховався у свій панцир. І це богоподібний самоконтроль.

Якщо ви бачите на кілька кроків уперед, плануєте свої ходи до самого кінця, вас більше не спокусять емоції або бажання імпровізувати. Прозорість позбавить вас тривоги і невизначеності — двох першопричин, які перешкоджають успіхові. Ви бачите завершення і не толеруєте будь-які відхилення.

Образ: боги на горі Олімп. Поглядаючи на людські справи з хмар, вони бачать наперед завершення всіх великих мрій, що ведуть до лиха і трагедії. І боги сміються з нашої нездатності бачити поза поточною миттю і з того, як ми обманюємо самі себе.

Авторитетна думка: Набагато простіше зовсім не входити, ніж потім вийти! Себто жодним чином не слід наслідувати очерет, який спочатку викидає пряме довге стебло, але потім ніби виснажується… робить кілька щільних вузликів, показуючи, що вже не має первісного запалу і поривання. Треба починати спокійно й без гарячкування. Набагато правильніше починати спокійно і холоднокровно, зберігаючи своє дихання для зустрічі із суперником і запал поривань для завершення справи. Спочатку ми керуємо своїми емоціями, і вони нам підвладні, але щойно вони починають даватися взнаки, то беруть над нами гору й тягнуть за собою (Монтень, 1533—1592 рр.).

Зворотний бік

Стратеги вважають загальником те, що план повинен передбачати альтернативи й бути гнучким. І це слушно. Якщо ви занадто жорстко прив’язані до свого плану, то не зможете впоратися з раптовими випробуваннями долі. Щойно ви розглянете майбутні можливості і визначите ціль, вам треба розробити альтернативні варіанти й бути готовими до переміни шляхів до мети.

Одначе більшість менше втрачає від надмірного планування і непорушності, ніж від невизначеності й схильності до постійної імпровізації залежно від обставин. Власне, немає сенсу розглядати обернений варіант цього закону, бо у вас нічого позитивного не вийде, якщо не мислити на перспективу й не сплановувати все остаточно. Якщо ви будете мислити прозоро й на достатньо тривалу перспективу, то зрозумієте, що майбутнє непевне, і вам слід готуватися до адаптування. Тільки прозора мета і далекосяжний план дасть вам таку свободу.

Закон 30.

Нехай здається, ніби ви всього досягаєте легко

СУДЖЕННЯ

Ваші дії повинні здаватися природними і легко виконуваними. Усі докладені зусилля і всю рутину, усю вигадливість слід приховати. Дійте невимушено, начебто ви могли б зробити значно більше. Уникайте спокуси розповісти, як важко ви працюєте, — це дає підґрунтя для запитань. Нікого не вчіть своїх прийомів, бо їх застосують проти вас.

Дотримання закону 1

Японська чайна церемонія Тяною («окріп для чаю») сягає давніх часів, але піку витонченості вона досягла в XVI столітті під керівництвом відомого її адепта Сен-но Рікю. Попри своє просте походження, він досяг величезної влади, ставши для імператора Хідейосі не лише улюбленим майстром чайної церемонії, але й радником із питань естетики і навіть політики. Для Рікю секрет успіху полягав у тому, щоб усе виглядало природним, а зусилля, витрачені на роботу, приховувалися.

МИТЕЦЬ НАЙВИЩОГО РАНГУ КАНО ТАНЬЮ

Дате Масамуне якось послав по Танью, щоб той розписав пару золотих бйобу[14] по сім футів заввишки. Митець запропонував розписати їх у тушевому стилі й рушив додому, ретельно все обміркувавши. Наступного дня він прийшов рано-вранці і приготував велику кількість туші, в яку занурив підкову, принесену з дому, й почав робити відбитки по всій площині одного бйобу. Потім пензлем провів кілька ліній по них. Тим часом Масамуне зайшов подивитися на його роботу й, не змігши стримати роздратування, буркнув: «Що за мерзенна ляпанина! Іди геть». Слуги сказали Танью, що їхній пан не в гуморі. «Треба було йому не дивитися, доки я працюю, — відповів художник. — Нехай почекає, коли я завершу». Тоді він узяв найменший пензлик і почав наносити мазки, і в процесі цього відбитки підкови перетворювалися на крабів, а широкі лінії — на очерет. Відтак він узявся за другий бйобу і розбризкав по ньому туш, а коли додав штрихи, то злетіли ластівки понад плакучими вербами. Коли Масамуне побачив завершену роботу, то дуже зрадів, реагуючи на майстерність митця так само бурхливо, як перед цим обурювався його страшенною ляпаниною.

«Тяною: японська чайна церемонія», А.Л. Седлер, 1962 р.

Якось Рікю із сином пішли до знайомих на чайну церемонію. Входячи в дім, хлопець зауважив, що гарні старовинні ворота надають будинку самотнього вигляду. «Не думаю, — відповів батько, — вони виглядають так, ніби їх привезли сюди з далекого гірського храму, і саме перевезення коштувало купу грошей». Якщо власник будинку стільки сил поклав на одні ворота, то це мало б відбитися і на його чайній церемонії… і справді, Сен-но Рікю був змушений рано покинути церемонію, бо йому було важко зрозуміти, скільки праці в це вкладено.

Іншого вечора, п’ючи чай у будинку знайомого, Рікю побачив, як хазяїн вийшов у двір, присвітив собі в темряві ліхтарем, зрізав із дерева цитрину й повернувся. Це припало до душі Рікю: хазяїнові знадобилася приправа до страви, яку він подавав, і він вийшов по плід у двір. Але коли чоловік подав цитрину до осакського рисового торта, то Рікю збагнув, що все сталося за заздалегідь продуманим сценарієм, — лимон зрізали до дорогого делікатесу. Дії хазяїна більше не виглядали спонтанними. Рікю мав