Читати книгу - "48 законів влади"

прусського короля Вільгельма вийти зі складу Німецької конфедерації і почати війну із самою Австрією. Дружина короля Вільгельма, його син кронпринц і правителі інших німецьких держав категорично виступали проти цієї війни. Але Бісмарк був непохитний, зміг форсувати конфлікт, і найкраща армія Пруссії завдала поразки Австрії в блискавичній Австро-Прусській війні. Король і прусські генерали хотіли йти на Відень, щоб забрати якомога більше австрійської території. Проте Бісмарк зупинив їх, виступивши тепер миротворцем. У результаті він зміг підписати договір із Австрією, за яким Пруссія та інші німецькі держави здобували автономію. Бісмарк зробив Пруссію чоловою силою в Німеччині, а також став на чолі щойно створеної Північної Німецької Конфедерації.

Той, хто питає віщунів про майбутнє, несамохіть знищує внутрішні натяки на прийдешнє, що в тисячі разів точніші.

Вальтер Беньямін (1892—1940 рр.)

Французи та англійці почали порівнювати Бісмарка з гуном Аттілою й висловлювати побоювання, що він збирається захопити всю Європу. Якщо він став на шлях завоювань, то невідомо, де зупиниться. Справді, через три роки Бісмарк спровокував війну з Францією. Спочатку він, здавалося, дає дозвіл Франції анексувати Бельгію, а тоді в останню мить передумав. Граючи, як кішка з мишею, він розлютив французького імператора Наполеона III і налаштував власного короля проти Франції. Тому ніхто не здивувався, коли 1870 року вибухнула війна. Новостворена Німецька конфедерація охоче приєдналася до війни проти Франції, і знову прусська військова машина разом із альянтами розгромила ворожу армію за лічені місяці. Хоча Бісмарк був проти захоплення якихось французьких територій, генерали переконали його, що Ельзас-Лотарингія ввійде до конфедерації.

Тепер уся Європа з острахом чекала на наступний крок прусського монстра під проводом Бісмарка, «Залізного канцлера». І справді, через рік Бісмарк заснував Німецький райх із королем Пруссії на чолі, коронованим на імператора, а сам Бісмарк став князем. Але потім сталося щось незрозуміле: Бісмарк припинив розв’язувати війни. І в той час як європейські держави захоплювали території під колонії на інших континентах, він суворо обмежив колоніальні домагання Німеччини. На його думку, Німеччині були потрібні не нові території, а безпека. Решту життя він боровся за мир у Європі та проти війн. Усі відзначали, що з роками він змінився і став м’якшим. Вони так і не зрозуміли, що це був останній хід у його оригінальному плані.

Тлумачення

Є просте пояснення того, чому більшість людей не знає, коли припинити наступ. Вони не уявляють конкретно свою мету. Щойно вони перемагають, то прагнуть іще більше. Зупинитися, приміритися до мети та йти до неї здається їм чимось нелюдським, хоча для збереження влади це має принципове значення. Особа, яка йде задалеко у своїх тріумфах, породжує реакцію, що неминуче веде до занепаду. Єдиним рішенням є перспективне планування. Передбачайте майбутнє з такою ж ясністю, як боги на Олімпі, які дивилися крізь хмари і бачили кінець усіх речей.

Від самого початку політичної кар’єри Бісмарк мав одну мету: створити незалежну Німецьку державу на чолі з Пруссією. Він почав війну з Данією не для загарбання території, а для пожвавлення прусського націоналізму та об’єднання країни. Війна з Австрією була потрібна для здобуття Пруссією незалежності. (Тому він відмовився загарбувати австрійські землі). Він роздмухав війну проти Франції для об’єднання німецьких королівств проти спільного ворога і, таким чином, підготував злуку Німеччини.

Коли цієї мети була досягнуто, Бісмарк зупинився. Він не заморочував собі голову тріумфами, не піддавався на спокусливий спів сирен, що кличуть до нових завоювань. Він упевнено стояв біля стерна і стримував генералів, короля і народ Пруссії, коли вони вимагали нових завоювань. Ніщо не могло б зіпсувати красу його творіння, а надто фальшива ейфорія навколо, що спонукувала його йти далі, за межі остаточної мети, яку він ретельно планував.

Досвід доводить, що той, хто заздалегідь передбачає необхідні схеми, може діяти дуже швидко, коли настає час для їх здійснення.

Кардинал Рішельє (1585—1642 рр.)

Ключі до влади

Згідно з космологією давніх греків, боги прозирали майбутнє. Вони бачили прийдешність до найдрібніших деталей. З другого боку, люди трактувалися як жертви долі в пастці поточного моменту і своїх емоцій, нездатні щось розгледіти поза нинішньою небезпекою. Такі герої, як Одіссей, які бачили далі за поточні події й планували кілька ходів наперед, здавалося, долали долю і наближалися до богів завдяки здатності передбачати майбутнє. Це порівняння не втратило своєї актуальності досі: ті з нас, хто бачить далі і терпляче до кінця реалізує свій задум, мають ніби божественну владу.

Через те що більшість загрузла в сьогочассі й не здатна планувати на далеку перспективу, уміння ігнорувати безпосередні небезпеки й задоволення дає можливість прибрати до рук владу. Ця влада дає змогу здолати природну людську тенденцію реагувати на події в міру їхнього прояву, а натомість відійти на крок назад і уявити собі, що саме формується поза межами конкретного моменту. Більшість вірить, що все знає про майбутнє, що планує і мислить на перспективу. Насправді ж вона вводить себе в оману, бо піддається своїм жаданням і тому майбутньому, яке витворила у своїй уяві. Її плани розмиті, вони спираються на фантазії, а не на реальність. Вона вважає, буцімто все продумує до решти, але насправді — лише зосереджується на щасливому завершенні й обманює себе силою власного бажання.

415 р. до н. е. афінці напали на Сицилію, вважаючи, що здобудуть багатство, владу і звитягу в Пелопоннеській війні, яка тривала 16 років. Вони не розглядали небезпеки вторгнення на такій відстані від дому, не врахували, що на своїй землі сицилійці битимуться завзятіше або що всі вороги Афін об’єднаються проти них, що війна точитиметься на кількох фронтах, розпорошуючи їхні сили. Сицилійська експедиція закінчилася повною поразкою і призвела до руйнування однієї з найбільших цивілізацій усіх часів. А все через те, що афінці керувалися серцем, а не розумом. Вони бачили тільки можливість слави, але не небезпеки, які чатували попереду.

Цей феномен проаналізував французький кардинал де Рец, що жив у Франції в XVII столітті. Він пишався тим, що вмів розгледіти інтриги й з’ясувати причини їхніх поразок. Під час очоленого ним повстання проти Французької монархії в 1651 році молодий король Луї XIV і його двір несподівано залишили Париж і отаборилися в палаці за межами столиці. Присутність короля біля центру революції надто обтяжувала революціонерів, і наразі вони зітхнули з полегшенням. Але згодом це призвело до їхньої поразки, бо від’їзд двору з Парижа давав йому більше можливостей для маневру. «Найбільш ординарна причина помилок людей, — писав пізніше кардинал де Рец, — полягає в тому, що вони занадто лякаються поточної небезпеки, а не майбутньої».

Скількох помилок ми могли б уникнути, якби помічали небезпеки в процесі їх формування! Скільки планів відкинули б, якби зрозуміли, що, уникаючи дрібних загроз, наражаємося на велику небезпеку. Така ваша влада полягає не в тому що ви робите, а в тому, чого ви не робите: поквапні й нерозумні вчинки, від яких ви відмовляєтеся, перш ніж вони вам