Читати книгу - "Я (не) люблю осінь, Літа Най"

– Ну дивись, – уже більш серйозно почав Руслан, обходячи мене і стаючи обличчям до обличчя. – Найближчими днями наш суворий капітан змусить перебрати всю попсу, вишукуючи щось найменш ганебне для рок-музикантів, – він промовив це з виразною часткою сарказму. – Потім будуть генеральні прогони вже з усіма учасниками концерту. Видихнути можна буде тільки після виступу, а він у п'ятницю. Тож, як дивишся на суботу?

– Мене влаштовує, – посміхнулася я.

– Я можу сподіватися, що бачитиму тебе хоч зрідка на наших репетиціях? – у голосі почулися нарочито благальні нотки.

– Надія помирає останньою, – хитро посміхнулася я, а потім сама коротко поцілувала його в губи і, відсторонившись, побігла до виходу, кидаючи на ходу: – Мені пора.