Читати книгу - "Маленький світ"

«Няв!», — голосно видав кіт, не збираючись покидати тремтячого від страху Форо.

— Принце, ти мабуть зголоднів? — почулося від дівчини. — Зараз я тебе нагодую!

Вона заклопотано відійшла від столу у пошуках котячої миски.

«Що за дурнувате ім’я у кота?! — подумав Форо, обтрушуючи одяг від павутиння. — Можливо, він відчепиться від мене коли поїсть?»

Та кіт і не думав відходити. Він далі тягнув лапу з розчепіреними кігтями, намагаючись дістати хлопця.

— Принце, ходи сюди! Ось твоя їжа. — Знову гукнула господиня коли мисочка вже була повною.

— Що там, миша? — говорила вона до кота. — Гаразд, я допоможу! — вона підійшла до печі, і взяла довгий металевий предмет, загнутий у кінці.

— Зараз я її вижену, а ти спіймаєш, гаразд?

Коли Тей помітив, що вона збирається робити, мало не впав з підвіконня. Він розумів, що як тільки вона зачепить цією палицею Форо, кіт проковтне хлопця за лічені хвилини. Треба було якось її зупинити. Тей схватив руками фіранку, і почав її розгойдувати. А потім голосно закричав:

— Форо, тікай!

Враз дівчина зупинилася й повернулася до вікна. Тей бачив її великі очі, і зараз вони за мить стали ще більшими. Вона помітила хлопця й не могла зрозуміти чи це мара, чи насправді. Так і стояла не рухаючись з кочергою у руках. Тей зрозумів, що треба якось з нею поговорити, бо тільки вона могла врятувати Форо. Він не думав зараз про свою безпеку, головне було — допомогти товаришеві. Та коли побачив як вона замахується на нього, щоб прибити, сховався мерщій за фіранку, і що є сили закричав:

— Не вбивайте мене, я не зробив нічого поганого!

Він боявся тільки одного — що вона не почує його тонесенького писку. Але дівчина зупинилася, і опустила свою «зброю». Потім, дуже повільно стала підходити до підвіконня.

— Я емб! — зробив крок на зустріч Тей. — Я прийшов у ваш світ знайти найбільшу квітку у світі.

Дівчина мовчала і не зводила з нього очей.

— Там внизу мій друг, — продовжував він, — благаю вас, не чіпайте його. Мабуть ви не чуєте мене, я замалий, і голос мій для вас мов писк.

Останні слова він вже не кричав, а просто промовив. У відчаї вже не знав, що робити, і навіть чекав загибелі.

— Я тебе чую, — проказала дівчина.

Вона підійшла ближче, і трохи нагнулася. Зараз Тей добре роздивився її обличчя. Воно було гарним, хоч і дуже великим. Найбільше його здивувало її волосся. Воно було рівне та мало колір сонця. Такого Тей ніколи не бачив. Після її слів він посміхнувся.

— Тебе звати емб?

— Ні, мене звати Тей, але я емб. А хто ти?

— Я людина.

— Це ім’я?

— Ні. Моє ім’я Емма.

— Я прошу тебе, Еммо, не вбивай мене та мого друга.

— Гаразд, але звідки ви тут узялися?

— Приїхали он у тій сумці, — він тицьнув рукою у бік столу. — Шукаємо найбільшу квітку у світі. Вона допоможе мені врятувати мою сестру.

Тей розповів про Сіду та про їхню подорож. Емма вже не була така злякана й поклала на долівку кочергу. Та кіт все кружляв навколо шафи шкрябаючи підлогу кігтями.

— Тею-у-у! — почувся жалібний голос, десь далеко з під шафи, — Допоможи!

— Еммо, чи можу я вас попросити допомогти моєму товаришеві? Та тварина скоро добереться до нього.

— Принце!

Емма відчинила на вулицю двері, і виштовхала кота. Він впирався й нявчав, сердито завиваючи від того, що не вдалося поласувати Форо. Та двері зачинилися, і хлопці зітхнули з полегшенням. Ема зупинилася посередині кімнати, прямо перед нею на долівці стояв Форо. Він мало не млів від страху роздивляючись з низу у верх господиню будинку. Вона могла б наступити на нього, і від хлопця лишилося б тільки мокре місце. Емма присіла, і підставила йому руку.

— Сідай, я підніму тебе до твого друга.

Форо дивився на товсті великі пальці, і не рухався. Тей теж сидячи на підвіконні дивився на нього, не знаючи сам чи зважився б залізти дівчині у руку.

— Не бійся, я не буду тебе кривдити, — сказала вона так лагідно, що Форо заспокоївся.

Охопивши обома руками її великий палець він стрибнув у долоню. Враз побачив ніби летить у просторі. За кілька секунд пальці, які його тримали, розжалися, і він вистрибнув на підвіконня поруч с Теєм. Вони обіймалися та раділи. Людина виявилася зовсім не страшною. Навіть доброю. І зараз, коли вона побачила як вони радіють один одному, дивилася на них та посміхалася.

— Де ви тепер підете? — запитала вона.

— Нам треба знайти квітку. Можливо доведеться йти до лісу.

— Я знаю навколишній ліс. Такої квітки там нема.

— Нема? Що ж нам робити, чи є вона взагалі у світі людей?

— Здається є, тільки це далеко звідси. Ви ніколи не встигнете туди дійти за такий короткий час. Але якщо хочете, я відвезу вас у місто. Там є ботанічний сад, дуже великий. Можливо і ця квітка у ньому є. Мені буде навіть цікаво вам допомогти, самі ви точно не впораєтесь.

Хлопці переглянулися, і не знали що відповісти. Вони розуміли, що у цьому великому світі, їм, малесеньким ембам, буде важко вижити. Чого вартий лише волохатий Принц, а за межами будинку на їх може чекати безліч таких тварин. Та страх до людини ще не полишав їх, і чи варто довірятися Еммі, було рішенням не з легких. Але її очі були такими лагідними, що хлопці довго не вагалися.

— Гаразд, — відповів Тей, — ми згодні! Ми робимо це заради Сіди, — проговорив він до Форо, який ще стояв з відкритим ротом.

— Тоді нам треба збиратися, бо якщо повернеться батько він нікуди мене не відпустить.

Вона метнулася по будинку збираючи речі. Сховалася за кольоровою стінкою, і вийшла вже переодягненою. Взяла зі столу сумку, і витрусила увесь її вміст. Серед усього лежав сухий буханець чорного хліба.

— Еммо, що то таке? — запитав Форо.

— Це? — дівчина тицьнула пальцем на буханець. — Це хліб. У вашій країні нема хліба?

— Тею, здається, коли ми були у сумці нас ледве не задавило шматком хліба, — прошепотів Форо.

— Так, тепер бачу. Еммо, у Ембірі хліб зовсім інший, навіть пахне не так. Кому розказати не повірять! — проказав він