Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Vivat Academia! 📚 - Українською

Читати книгу - "Vivat Academia!"

277
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Vivat Academia!" автора Любов Базь. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 64
Перейти на сторінку:
останню лінію на стіні біля вікна, а потім відштовхнулася ногами від підлоги, підтягнулася на руках — і випхнула себе назовні.

— Ідіотко, Вищий тебе забери! — Ела вилаялася так голосно, що навіть істоти на мить відступили, шоковані.

У Ляни не було часу на шок чи страх. Краєм ока відмітивши, що візерунок вона зробила на совість — тепер одного вікна істоти взагалі не помічали, — і почувши, як Воля провертає ключ у замку, Ляна кинулася у протилежний бік. Руки істот простягалися до неї. Потвори наче просили — подай нам, мила, ми ж такі, долею ображені, а ти ще маєш сили кудись бігти, то не біжи! Зупинися, опусти руки — стань нами, ми будемо тобою, ти будеш з нами і більше ніколи не спізнаєш самотності.

— Грець вам, — пробурмотіла Ляна, біжучи куди ноги несуть і не озираючись. — А ну, спіймайте, як можете!

Довго Ляна бігти не змогла б. Вона сама це чудово розуміла, тому заборонила собі думати. Рука з ножем автоматично вимальовувала у повітрі найпростіші візерунки, які мали затримати істот, а Ляна бігла, намагаючись очистити свідомість від страху, тривоги, сумнівів.

Тут і зараз — вона була сама. Більше не мусила нікого захищати. Ніяких стосунків. Руки, одна з яких виє від тупого болю, а друга стискає ніж — ото і все.

І ще були відчинені двері попереду. Ляна кліпнула і ледве не зупинилася, побачивши їх. Проте швидко оговталася. На роздуми і тупцювання біля дверей не було часу.

Влетівши у приміщення, Ляна налягла на двері (ці відчинялися всередину) і почала шукати поглядом щось важке. Втім, двері зачинилися раніше, ніж вона це «щось» відшукала, з дивним металевим грюкотом. Одразу загорілася червоним кнопка збоку.

«Магнітні двері», — подумала Ляна недовірливо. Звідки? У Чорному Секторі не повинна працювати електроенергія.

Але ж вона працювала. Ще у тій одноповерховій будівлі. Чому б їй і тут не функціонувати?

Ляна похитала головою, оглядаючи приміщення, в якому опинилася. Ситуація здавалася їй підозрілою.

«Парадне», — зринула здогадка. Ляна дійсно стояла у парадному. Неподалік виднілася пуста будка консьєржки, ще далі починалися сходи. Високий, мабуть, будинок. До дві тисячі дванадцятого люди такі покручі споруджували… Тепер максимальна кількість поверхів — дванадцять, і то тільки в академічному гуртожитку.

Піднявшись сходами, Ляна невдовзі побачила вікно. Вузеньке, невелике і досить високо розташоване. Визирнувши з нього, можна було спостерегти чималенький натовп, який зібрався унизу на Лянину честь. Істоти навіть не думали нікуди йти. Втім, і ломитися до парадного вони не поспішали. Думка зайти до найближчої квартири і перебути там ніч Ляну не приваблювала, але це було краще, ніж нічого. З парадного дівчина не вийшла б ні за які блага. То щастя, що двері були відчинені і Ляна змогла замкнутися тут.

Щастя? А може, пастка?

Почуваючись украй втомленою — а часу минуло не так вже і багато, — Ляна рушила вище. Спинившись десь на рівні п’ятого поверху і трохи віддихавшись, простягнула руку до дверей розташованої поруч квартири. Штовхнула.

Зачинено.

Сусідні двері були зачинені також. Може, і на добро. Ляні раптом схотілося оббігати весь будинок, всю його силу-силенну поверхів, перевіряючи, чи зачинено, а потім з чистою совістю забитися в якійсь куток неподалік від сходів і там відсидітися.

Не вийде.

Уривчасті, різкі рухи лівою рукою — Ляна справді втомилася креслити візерунки, ніж корився їй зі значно меншою охотою, ніж на початку, — і двері відчинилися. Відштовхування як воно є, пояснила Ляна уявній Талії. Увійшла до квартири.

Відчула скажений біль у правиці — і втратила свідомість.

* * *

До тями Ляна приходила повільно і без особливої охоти. Спати хотілося просто-таки скажено. А ще Ляна змерзла і відлежала собі все, що могла. Це ж треба — заснути у такій незручній позі. І де Пухнаста? Давно б прийшла до хазяйки, зігрівати…

Ця думка змусила Ляну підскочити. Дівчина заходилася підводитись із підлоги, на яку повалилася, коли відімкнулась. Чому вона втратила свідомість, Ляна згадала легко. Виною всьому — біль у правій руці.

«Я вже істота? — стривожилася Ляна. — Чи ще ні?»

Схоже, ні. Істота навряд чи замислилася б над цим питанням.

«Фух.

Але тоді чому рука заболіла саме тут? І чому я прокинулася?»

Ніби у відповідь на останнє запитання, в приміщенні пролунав неголосний плач, схожий на дитячий. Шкіра Ляни миттю вкрилася сиротами, дівчина звично потяглася до ножа і тут усвідомила: вона його загубила. Мабуть, впустила, коли падала.

Тим часом плач пролунав знову. Тихий, майже сором’язливий — так може плакати тільки всіма покинута дитина, що й не сподівається бути почутою. Горе, немислиме для тих, хто вважає себе дорослим. Таке горе може вбити, коли ніхто не простягне руку допомоги.

— Агов, — неголосно покликала Ляна. — Агов, є тут хтось?

Тихе схлипування. Пауза, доволі-таки довга. І знову схлипування. Зовсім поруч.

— Де ти? — запитала Ляна. Нічогісінько не було видно; дівчина стала навколішки, намагаючись відшукати ніж. — Ти мене чуєш?

Схлипування. Таке, що на серці одразу миші зашкребли — ніхто не повинен страждати. Саме так вчили спудеїв Академії: кожен робить свій вибір і потім за ним не жалкує. Хочеш — іди у науку, там ніхто не завадить тобі креслити візерунки, необхідні для підтримки бар’єру навколо Чорного Сектору, чи вирощувати нові сорти рослин у світі без сонця. Хочеш — вирушай у передмістя і розводь тварин для Міста, опікуйся полями, охороняючи їх від істот лісу. Хочеш — виборюй собі право на краще життя у районах беззаконня чи йди до музею, струшувати пил із мумій янголів і берегти спадок віджилих віків. Хочеш — наймайся у охорону до тих, хто подорожує за межі Міста, хоча туди хіба що найкрутіших професіоналів візьмуть.

А хочеш — рушай до підземних акведуків, полювати на потвор, які періодично вибираються з лісу чи Чорного Сектору. Кажуть, їх там повно, тільки назовні не виходять, навіть уночі. Випускники Академії періодично влаштовують зачистки в акведуках…

Ляна тільки охнула, врізавши долоню об щось гостре. Власна кров здалася липкою, гарячою і дуже незручною. З такою мокрою рукою у пилі та бруді ніж годі шукати.

За мить Ляна зрозуміла, що порізалася власним ножем, і радо його схопила. З ножем і про світло турбуватися не треба було. Простий візерунок, якому Ляна навчилася самотужки, під час літніх канікул, допоміг — лезо ножа засвітилося блідо-блакитним, і в цьому світлі Ляна побачила кімнату, у якій опинилася. Крім стін із обідраними шпалерами та великого забитого дошками вікна, у кімнаті не було нічого. Брудна

1 ... 8 9 10 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Vivat Academia!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Vivat Academia!"