Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Досить Катрін 📚 - Українською

Читати книгу - "Досить Катрін"

239
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Досить Катрін" автора Джон Грін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 58
Перейти на сторінку:
об скелі.

Попереду перед ними височів небокрай. Колін завжди любив чиказькі краєвиди. Хоча він був не релігійний, та, дивлячись на обрій, відчував те, що латиною зветься mysterium tremendum et fascinans — божевільну суміш благоговійного страху і трепетного захоплення.

Вони їхали містом, пробираючись повз хмарочоси Чикаго-Луп, верхівки яких губилися в небі, й уже запізнювалися, бо Катріна завжди скрізь запізнювалась, отож, промучившись хвилин десять у пошуках паркометра, Колін заплатив вісімнадцять доларів за місце на паркінгу, що рознервувало Катріну.

— Можна було знайти місце на вулиці, — сказала вона, вдавлюючи кнопку ліфта в підземному паркінгу.

— Та в мене є гроші, а ми спізнюємося.

— Не треба витрачати гроші, коли можна їх не витрачати.

— Я саме збираюсь витратити п'ятдесят баксів на суші, — відповів він. — Для тебе.

Виснажений, він сперся спиною на дерев'яну панель ліфта й зітхнув. Двері відчинилися. Вони ледь перекинулися словом, доки не опинилися в ресторані, де їх посадили за крихітний столик коло вбиральні.

— За випуск і чудову вечерю, — сказала вона, піднімаючи свою склянку «Коли».

— За кінець того життя, яке ми знали, — відповів Колін, цокаючись із нею склянками.

— Господи, Коліне, це ж не кінець світу.

— Кінець одного зі світів, — уточнив він.

— Ти боїшся, що будеш не найрозумнішим хлопчиком у Північно-західному?

Вона усміхнулась і зітхнула. Він відчув наглий спазм у животі — озираючись назад, зрозуміло, що це був перший натяк на те, що якоїсь частини йому незабаром бракуватиме.

— Чому ти зітхаєш? — запитав він.

Та їх перервала офіціантка із квадратною тацею з каліфорнійськими макі та нігірі з копченим лососем. Катріна розпакувала собі палички для їжі, а Колін взявся за виделку. Він трохи знав розмовну японську, але палички не здолав.

— Чому ти зітхнула? — знову запитав він.

— Господи, просто так.

— Ні, скажи, чому, — наполягав він.

— Просто ти, ти весь час боїшся — то не бути найкращим, то бути покинутим, чи ще щось, і ніколи, ні на мить не буваєш вдячний. Ти найкращий випускник — тебе обрали виголошувати випускну промову. З наступного року ти навчатимешся у класному універі, безплатно. Може, ти й не суперобдарована дитина. Тим краще. Принаймні, ти вже не дитина. Або більше не мав би нею бути.

Колін жував. Він любив водорості, в які загортають роли: їхню пружність і ледь відчутний присмак океану.

— Ти не розумієш, — пояснив він.

Катріна поклала палички на свою соусницю з соєвим соусом і втупила в нього погляд, в якому було щось більше за фрустрацію.

— Чому ти завжди це кажеш?

— Бо це правда, — сказав він просто, і вона не зрозуміла. Це не заважало їй бути такою ж гарною, кумедною, фанаткою паличок. Та вона не розуміла: обдарування було невіддільне від Коліна, як слова від мови.

Після всіх прикрих взаємних звинувачень Колін боровся з бажанням запитати Катріну, чи вона його ще кохає, бо це була єдина річ, яку дівчина ненавиділа навіть більше за його «ти не розумієш». Він боровся, і боровся, і боровся. Сім секунд.

— Ти мене іще кохаєш?

— О Боже! Коліне! Будь ласка. Ми закінчили школу. Ми щасливі. Святкуймо!

— Ти боїшся це сказати?

— Я тебе кохаю.

Вона більше ніколи — ніколи — не скаже йому цих слів.

— А з суші можна зробити анаграму?

— І суш, — відповів він негайно.

— У «суш» три літери, а в суші — чотири, — сказала Катріна.

— Ні. «І суш». Слово «і» та слово «суш». Можливі й інші варіанти, та вони будуть граматично неправильні.

Вона усміхнулась.

— Ти колись втомлюєшся від моїх запитань?

— Ні-ні. Я ніколи не втомлююсь від того, що ти робиш, — сказав Колін. І хотів іще додати, що йому шкода, але він мусив це запитати, бо просто часом відчуває, що його зовсім, зовсім не розуміють, а іноді він хвилюється, коли після суперечки вона якийсь час не говорить, що кохає його. Та він стримався: — Хоч там як, мені подобається, що суші стали «і суш». Уяви ситуацію.

«Уяви ситуацію» — це була гра, яку вона вигадала: коли Колін добирав анаграми, Катріна вигадувала анаграмічну ситуацію.

— Добре, — сказала вона. — Добре, добре. Двоє врятувалися з корабля, який затонув. Їх багато днів носить у човні океаном без води та їжі. Один, геть виснажений, лежить горілиць на дні човна, заплющивши очі; другий сидить, скоцюрбившись, до нього спиною і крізь сльози вже майже безнадійно вдивляється в обрій. Раптом якась дрібна рибка, втікаючи від хижака, зависоко вистрибнула з води і впала просто на обличчя того, що лежить на дні човна. Він вгризається в неї зубами і каже «Суші!» Тієї ж миті другий бачить далеко берег і вигукує: «І суш!»

Обоє пирснули сміхом. Ще ніколи він так не кохав її, як тоді.

Пізніше, після того, як вони навшпиньки прокралися до Колінової кімнати, і він піднявся нагору сказати матінці, що він удома, не уточнюючи, що не сам, і вони пірнули в ліжко, і вона стягла з нього верх, а він — із неї, і вони цілувалися, доки в нього губи заніміли аж до кольок, вона запитала:

— Тобі справді сумно, що закінчилася школа?

— Не знаю. Неможливо дізнатися, чи було б моє життя кращим, коли б я пішов, наприклад до коледжу в десять років чи що. Ми тоді, ймовірно, не були б разом. І я б не познайомився з Гассаном. Чимало обдарованих дітей, які кряжать і кряжать, мов заведені, закінчують іще гірше, ніж я. Хоча з деяких виходять такі, як Джон Локк[21] або Моцарт. А в мене вже немає шансів на ранню геніальність.

— Коле, тобі сімнадцять років! — вона знову зітхнула. Вона багато зітхала, та це не могло означати щось погане, бо так добре було лежати в її обіймах, її голова у нього на плечі, він відводить з її обличчя м’яке біляве волосся, а опустивши очі, бачить бретельки її бузкового ліфчика.

— Утім, це як у байці про зайця і черепаху.[22] Я вчуся швидше за інших людей, але вони вчаться невпинно. Я уповільнився, і тепер вони наздоганяють. Я знаю, що мені сімнадцять. Але мій зеніт уже минув.

Вона засміялась.

— Серйозно. Є досліди про цю фігню. Зазвичай обдаровані діти сягають своєї вершини десь у дванадцять-тринадцять років. А я що зробив? Виграв у дебільному ігровому шоу рік тому? Оце і є мій вікопомний слід в історії людства?

Вона сіла, дивлячись на нього згори вниз, і знову зітхнула. Він згадав про інші її зітхання, солодкі, інакші, коли їхні тіла зливалися. Катріна довго

1 ... 8 9 10 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Досить Катрін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Досить Катрін"