Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

Яна                                                                                  

 Через травму хореограф відпустила мене раніше із заняття.                                                         

 — Бережи коліно, — сказала вона і махнула рукою, щоб інші продовжували.                                                  

 — Дякую, — щиро подякувала і поспішила до роздягальні.                                                  

 Нога практично перестала боліти, але Світлана Олегівна має рацію, чим менше я її навантажую, тим краще.                                                  

 Мельник сьогодні поводилася тихо, і я дуже сподіваюся, що вона не викине щось перед змаганнями.                                                           

 Денис чекав на виході із студії. Обійняв мене поцілував у щоку.                                                         

 — Ти чого? — Здивувалася я.                                           

 — Ну… у тебе телефон розрядився, а я хотів попередити, що мені треба з'їздити до торгового центру, — пояснив він і скуйовдив волосся. — Не проти? Ти ж їдеш сьогодні на вечерю з Максом.

 — І чия це вина? — спитала скептично. — Окей, їдь, мені ще треба зібратися.                                                  

 Денис чмокнув мене у щоку і провів до зупинки.  

 "А навіщо йому в торговий центр?" — подумала запізно.                                                      

 Зайшовши до квартири, скривилася.                   

 Повірити не можу, що він знову курив на кухні, поки мене не було… Міг хоч би краще провітрити.

Швидко зняла взуття і пройшла до квартири, щоб відчинити вікно та впустити свіже повітря. Зняла верхній одяг і одразу почала швидко збиратися. Не люблю, коли речі лежать не на своєму місці. І брудний посуд, який стоїть у раковині…

 Зазирнула у холодильник і зрозуміла, що на вечерю нічого немає. І приготувати нема з чого. Порожньо.

 Втомлено потерла лоб і продовжила збиратися. Гаразд, попрошу Шведу після вечері підвезти мене до магазину. Не надірветься.

 До п'ятої я була повністю готова. Чорна сукня, як мені здавалося, виглядає благородно, не надто офіційною, все що треба прикриває. Капронові колготки, чорні класичні туфлі. Про всяк випадок накинула на плечі легке пальто, глянула на себе в дзеркало, поправила локони волосся, взяла в руки маленьку чорну сумочку, щоб покласти в неї телефон і косметичку, та пакет із подарунком і вийшла.                                                  

 Шведа під'їхав до парадної за хвилину, не давши мені замерзнути. Все ж таки, незважаючи на досить теплу весну, вітер ще холодний.                                                  

 Мажор вискочив з машини, почав мене розглядати і приречено застогнав.                                                  

 — Бондар... що на тобі вдягнено?!  — здається, він дуже злий на мене, хоча я ще не встигла нічого зробити.

 — Одяг! Не бачиш?! — роздратовано вигукнула у відповідь.                                                                           

 Шведа вчепився у своє волосся і глухо загарчав.   

 — Звідки в тебе взагалі сукня та туфлі? Заміж за мене захотіла, дурепа?                                                   

 — За язиком стеж, — процідила у відповідь, погрожуючи пальцем. — Я майже завжди так одягаюсь, коли треба. І повір... це не єдина моя сукня. Сам котись до свого батька! — махнула руками і поспішила назад до під'їзду.             

 — Гаразд, стій, — Шведа схопив мене за руку. — Я сам не попередив, але й не думав, що ти маєш сукні. Моя вина, визнаю, — примирливо підняв руки, пробігшись по моїй фігурі поглядом. — А тепер іди і переодягнися.  Інакше все це не має сенсу. І змий косметику…

 Підняла середній палець і рушила назад додому. Придурок… знала б, не витрачала час…

 Плюнути і піти у кросовках і спортивному костюмі? Нехай котиться до біса, так і одягнуся. Вибираю білий костюм: спортивні штани та однотонне худі. Сумочку, локони і косметику залишаю, не можу ж я прийти повністю не підготовленою. Туфлі змінюю на білі кросовки, пальто на чорний пуховик.     

 Шведа стоїть біля машини і дивиться щось в телефоні.

 — Так краще? — встала поряд. По очах зрозуміла, що він не дуже задоволений моїм виглядом, напевно очікував від мене чогось спортивнішого. — Ти взагалі маєш бути щасливий, що я погодилася, а не умови висувати.                                                                   

 — Я щасливий, — усміхнувся і дістав спрей-освіжувач для рота з кишені. Пару разів бризнув у рот і простяг мені.                                                                                     

 — Від мене не пахне, — фальшиво посміхнулася й попрямувала до машини.                                            

 Шведа наздогнав і відчинив мені двері, галантно вклонившись.

 — Тобі це не допоможе, — зауважила флегматично і сіла в салон, який пахнув якісною шкірою та ненав'язливим ароматизатором.                             

 Провела долонею по панелі приладів і здивовано підняла брову. Ні порошинки. Здається, мажор добре доглядає свою машину.                                               

 — Раз на тиждень відвожу її в автосалон на чищення салону та мийку, — пояснив він, сідаючи за кермо. — Вражена?                                             

 — Не дуже, — буркнула, відвертаючись до вікна. — Багатенький буратіно…                                          

 — Заздрість погане почуття, — цокнув язиком і завів двигун.                                                            

 Машина видала гуркіт і плавно рушила з місця.

 — Можеш поспати поки що, — запропонував мажор, миттю глянувши на мене. — Втомилася, мабуть, після заняття.                                                           

 — Щось ти надто добренький, — насторожилася я, відкидаючи спинку крісла. — Краще скажи одразу, що задумав.