Читати книгу - "Брат на брата"

— Хто ж бунтується? — спитав Корецький. — Я стою собi спокiйно коло своєї хати, а ви прийшли до мене з кулаками, з ломаками… Хто ж бунтується?..

Стовпище знов замовкло, а Корецький говорив далi:

— Може я покривдив кого? — так скажiть, люди добрi! Кожен чоловiк помиляється: може й я яку кривду кому зробив, — нехай скаже. От ви, Демиде, — озвався вiн до молодого ще чоловiка з темною борiдкою i з ломакою в руцi, — може ви що скажете? А як ваша рука? Чи не болить тепер? Добре робите нею?

Демид почервонiв i нiяково заговорив:

— Та нi… спасибi вам… як ви вигоїли, то тепер усе добре роблю… Дай, боже, вам здоров'я!

— Хвалити бога!.. А з вас, Семене, вже не править Семенюта тi пiвсотнi?

— Нi, я нiчого… Спасибi, що поклопотались тодi в городi — не править…

— Кажiть же, люди добрi, кому й яку кривду я зробив? — питався знову Корецький.

— Та нi… Кривди од вас не знали… спасибi вам!.. Запомагали нас завсiгди… То вже дякуємо… — загомонiли серед стовпища окремi голоси.

— Може дiти не так учив? Може навчав їх красти, пити, батькiв зневажати?..

— Нi, за дiтей спасибi… Дiти нiчого… Гарнi дiти виходили од вас…

— Та що ви його слухаєте? — скрикнув налазячи Гаврило, але його зараз же спинили:

— Стривай, не репетуй!.. Дай чоловiковi сказати!.. Ще поспiємо, коли що…

— Та що казать! — скрикнув сердито Семен. — Яка там кривда!.. Нiякої кривди од вас не було!.. Це нас збили та й годi… Манiфестом отим!..

— Манiфестом? — перепинив Корецький. — Гарний манiфест цар дав i сьогоднi не треба нам нi гнiватися, нi битися, а брататися треба. Такий манiфест, щоб не було знущання з людей, щоб виборнi з народу люди кращий лад завели…

— А землю?!.. А жидам землю мужицьку оддати, то не ви, проклятi демократи, вигадали?! — заверещав чийсь голос, i Корецький побачив перед себе перекривлене зо злостi обличчя Валюшного.

— Жидам землю! Землю жидам!.. — репетував Гаврило, соваючи кулаки.

— Люди добрi!.. — почав був Корецький.

— Бий його, брехуна! — скрикнув старшиненко Михайло i, розмахнувшись з усiєї сили, вдарив Корецького в висок.

Корецький схитнувся, але вдержавсь, ухопившися за. штахетки.

Але ту ж мить кулаки посипались йому на голову, на обличчя, на плечi.

Вiн пiдняв був руки, щоб захистити голову, i враз побачив перед себе по-звiрячому злобне обличчя Демидове, а в його руках високо пiдняту ломаку.

Корецький бачив, як вона мелькнула в повiтрi, як упала йому на голову, — i враз утратив притомнiсть.

IV

Сонце дуже пекло в голову й вiн прокинувся.

Але сонця над їм не було, тiльки голова горiла, мов її припiкало лiтнє сонце. Хотiв доторкнутися до неї i почув, що руцi боляче ворушитися. Таки звiв руку, доторкнувсь, — щось мокре й липке застигло в його на лобi. Глянув — i побачив на руцi кров.

Силкувався зрозумiти — де вiн i що з ним.

Вгорi було небо, заслане сiрими хмарами. Помалу пересувалися, то купчилися, то розлазилися — нуднi й огиднi. Дивився на їх i не розбирав, де вони взялися. Нарештi зрозумiв, що вiн не в хатi, а на дворi. Збоку бiля себе побачив штахети, торкнувся рукою внизу, — лежав долi. Здивований хотiв швидко пiдвестися, але в голову стукнуло так, що впав назад i мусив кiлька часу полежати. Тодi помалу пiдвiвся й сiв, зiпершись на штахети.

Глянув на школу й побачив побитi шибки. Вiдразу згадав усе: п'яне стовпище, кулаки, ломаку в Демидовiй руцi… потому, мабуть, був погром…

Сидiв якийсь час, потiм посилкувався i встав. У голову стукало, свiт туманiв у очах. Помалу, спираючися на бильця, зiйшов по схiдцях на рундук i ввiйшов через сiни в свою свiтлицю.

Просто перед порогом лежали черепки а кинутої об помiст лампи i смердiла калюжа керосину. Розламана на шматки полиця валялася серед хати, а замiсть книжок скрiзь було накидано купи роздертого, пом'ятого, потоптаного ногами паперу. Стiл жалiбно похилився додолу, держачись тiльки на однiй нозi, а все, що було на йому — папери, каламар, рямцi, бюст — усе в друзках лежало долi; i бiлi грудочки гiпсового Шевченка втоптано було в чорну калюжу з каламаря. Вся хата була закидана якоюсь мiшаниною шматкiв дерева, клаптiв паперу, склянок, лика з роздертого матрацу i чогось такого, що його вже Корецький не мiг i пiзнати, чим воно було — таке воно було побите, знiвечене, потоптане. Здавалося, нiби якийсь величезний страшний цiп залiзний помолотив усю хату на гамуз. Дуже щиро понищено було книжки — Корецький не мiг побачити нi однiєї цiлої — тiльки клаптi та порожнi поламанi оправи. По всiй хатi лежали великi картки з iлюстрованого Данта, а на купi побитих пляшечок з шкiльної аптечки лежала частина «Iсторiї культури», — вiн пiзнав її по малюнках. Переступаючи через увесь цей мотлох, пiдiйшов до дверей у другу свiтлицю i саме на порозi побачив рамцi з великої Рафаелевої Мадонни: зiрвано її зо стiни, кинуто так, що вона одним кiнцем зiперлася на порiг, а потiм продавлено наскрiзь чоботом. Чобiт оддавив голову дитинi й Мадоннi i позоставалися тiльки скалiченi безголовi тiла. Корецький пiдняв малюнок, подивився й нащось положив його на купу потовченого мотлоху.

Тодi переступив у другу свiтлицю…

Здалося, що то снiг. Придивившися, побачив, що то пух бiлий з розiрваної подушки. Вiн укривав увесь помiст i купу уламкiв, що лежали долi. Два дитячих лiжечка залiзних, поламанi й покрученi, скорчилися як двi калiчки, посеред хати, а шматки порубаних сокирою матрасикiв розкидано було скрiзь. На одному з шматкiв та сама лялька, що вчора приносила йому Лiда, лежала впоперек, розкинувши руки, але без голови; черепки з неї валялися бiля стiни: певне хтось розбив її голову об стiну, а тодi кинув. Комод лежав, вивернувши пробиту чимсь стiну, а шухляди з його валялися зовсiм порожнi. Порожня була й одежна шафа з вирваними дверками, але трохи пороздираної одежi де-не-де валялося по хатi.

У кухню тiльки глянув, проходячи проз неї — там була купа побитого череп'я. Вийшов у сад.

Зараз од вiкон тяглися бiлi смуги пущеного на вiтер пiр'я. Далi…

Далi не було зовсiм саду. Квiтчанi грядки витоптано — чорнiла порита земля. Сила молодих дерев лежала викручена з землi, жалiбно виставивши пiд холод осiннього неба нiжнi обiрванi корiнцi, перемiшанi з землею. Од бiльших дерев стояли самi стовбури з пучком гiлок угорi, а знизу все було обламане, оббите ломаками, i купи гiлок то з зеленим, то з пожовклим листом умирали коло кожного