Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Позивний Бандерас 📚 - Українською

Читати книгу - "Позивний Бандерас"

379
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Позивний Бандерас" автора Артемiй Кiрсанов. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 42
Перейти на сторінку:
Купола. Той опустив очі й задивився кудись праворуч. «Щось згадує, мабуть, розмірковує, як виправдатися»,– припускав я.

– Виконував бойове завдання,– нарешті знайшов відповідь комбат.– Повертався з розвідки.

Батя втупився в мене. Розумів, що я можу і навіть повинен доповісти у контррозвідку, що він збрехав, прикриваючи командира загиблого солдата. У цю мить я зрозумів, що недарма в комбата позивний «Батя». Своїх не здає. І я його здавати не збираюся. Принаймні поки що, мені в особі комбата краще мати друга, ніж ворога. Купол помітив погляд полковника, але щойно я глянув у його бік, одразу відвів очі.

– Певно, на сепара натрапив, а може, місцеві,– вів далі комбат.– Так, зрозуміло. Плюс.

Батя поклав слухавку на апарат спецзв’язку та обтер рукою спітніле через нервування чоло.

– Наказано визнати небойовою втратою,– промовив комбат.– Не хочуть здіймати галас, щоб не зірвати це чортове перемир’я! – вилаявся Батя і спересердя вдарив долонею по столу.

– Але хлопці розлючені,– насмілився заперечити Купол.– Хочуть їхати у село – шукати вбивцю…

– Твою дивізію! – накинувся на Купола комбат.– Тобі одного «двохсотого» мало?! Виходити за блокпост будь-кому без мого особистого письмового дозволу забороняю! Це наказ!

– Плюс,– похмуро відповів майор.

Але було зрозуміло, що Купол лише для годиться погодився з комбатом. Почервоніле обличчя командира десантників, жовна, що випиналися під вилицями, свідчили про бажання помсти.

– Давай, командуй! – кинув йому Батя, прозоро натякаючи майору, що розмову закінчено.

Купол вийшов. Він дедалі більше привертав мою увагу. По-перше, незрозуміла провокація з ножем Моляра та демонстративна бійка. По-друге, загибель підлеглого, яка поки що зійшла Куполу з рук. Гіпотетично Купол міг підслухати нашу розмову з Батею і дізнатись, що я не той, за кого себе видаю.

Припустимо, командир десантників і є Ходоком. У такому разі він міг сам прибрати сержанта. Навіщо? Можливо, Музика мав якусь нову інформацію про диверсанта. Звісно, усе це фантазії – писані вилами по воді. Немає жодного факту, жодної зачіпки на підтвердження цієї версії. «Факти! Потрібні факти!» – як казав колись мій покійний учитель, полковник СБУ Муравицький. А щоб знайти факти, необхідно ще раз самому оглянути місце вбивства сержанта Музики.

– Кляті сепари! – у відчаї вилаявся Батя і знов ударив кулаком по столу.

– Сепари залишили б міну,– заперечив я.

– А хто, як не ці виродки? – здивувався комбат.

Я підійшов до виходу з намету аби переконатися, що нас ніхто не підслуховує.

– Десантник ходив у село до продавщиці,– почав я аналізувати ситуацію.– А що як саме він підкинув записку про диверсанта? А зараз знову мав якусь інформацію.

– Гадаєш, його прибрав диверсант? – здивувався Батя.

– Не факт. Треба оглянути місце вбивства. Але так щоб ніхто в таборі цього не помітив,– сказав я.

Батя на мить замислився. Він і сам, вочевидь, не бажав залишати безкарним убивство свого солдата. Комбат дістав із шухляди столу якийсь згорток і розклав його на столі. Це була схема мінного поля навколо табору.

– Дивись,– комбат жестом підкликав мене.– Ось наші міни з боку села. Тут є технічний хід. Можеш непомітно потрапити сюди під тим приводом, що оновлюєш сигнальні міни.

Батя вказав олівцем на мапі лінію технічного ходу.

– Гаразд,– погодивсь я.– Так і зроблю. Завтра на світанку.

– Сигналки візьмеш сьогодні у завскладом прапорщика Коваленка,– уже голосно й наказним тоном промовив комбат.– Я його попереджу.

– Плюс,– проказав я і залишив намет. Поблизу не було нікого, крім вартового. Інтуїція підказувала, що з убивством сержанта Музики не все так чисто. Я відчував, що вбивця повинен був наслідити на місці злочину. А моя чуйка мене ще ніколи не підводила.

Мореман. Прокол

Я, Індіанець і Говерла старанно виконували важливий, складний і небезпечний наказ командира: «Поселятися і не привертати до себе зайвої уваги!». Знайшли прапорщика Коваленка, який повинен був надати нам комфортабельний намет з усіма зручностями – похідними розкладачками, газовим примусом та електрикою. Але це в ідеальному житті, у якому нам не жити. Намет нам, звичайно, видали і розкладачки також, трохи поламані, але все ж таки життєздатні. А от із примусом і електрикою була біда.

– Примусів на всіх не вистачає,– торочив Коваленко, натякаючи, що вони є, але за окремою домовленістю.– Будете позичати у сусідів!

Домовлятися з таким слизьким типом, як Коваленко, не було бажання.

– А за світлом теж до сусідів бігати? – поцікавивсь я.

– Я за це не відповідаю. Я не електрик!

– А хто електрик? – не вгамовувавсь я.

– Я електрик! – почувся позаду мене густий бас.

Ми озирнулися й побачили перед собою десантника водія БТРа, велетня з позивним «Борода».

– Якісь проблеми, хлопці?

– Генератор чомусь не працює,– поскаржився Говерла.

– Це дрібниці. Зараз полагоджу – буде, як новий! – доброзичливо посміхнувся Борода.

Оце свій хлопець! Говерла теж дивився на Бороду з повагою і подивом, бо той був ще вищий та міцніший за нього. Дивно, але Борода, незважаючи на свої габарити, не викликав жодного страху. Просто очі в нього були добрі – великі, блакитні, руде волосся і широка голлівудська посмішка.

– Дякуємо! Може ми й самі впораємося,– промовив Індіанець.

– Облиште,– знову посміхнувся Борода.– Тут усі один одному допомагають!

– От і добре! – озвався Коваленко.– Борода вам допоможе. А у мене справи.

Хитрий Коваленко швидко ретирувався, мабуть, радіючи, що проблема вирішиться без його участі. Індіанець та Говерла з Бородою пішли лагодити генератора. Я сів біля бетонної брили й задрімав. Не знаю, скільки часу спливло, але пам’ятаю, що мені снилося море, крики чайок та дзвінкий сміх красунь у купальниках, що смажаться на пляжі Аркадія. Аж раптом цей сміх змінився басом Бороди, який повернув мене у реальність.

– Можете заселятися, хлопці,– світло є!

– Дякуємо, Бородо! – почув я голос Говерли.

– Ти ж наш Прометей! – підхопив я, зводячись на ноги.

– Увага, командир! – упівголоса сказав Індіанець.

Справді, Бандерас швидко наближався до нас із боку штабу. Він був насуплений та задумливий. Утім, як завжди.

– Командире, завдання виконане – поселилися! – відрапортував Індіанець.

– Добре, молодці! – несподівано, мабуть, уперше з часу знайомства, похвалив нас Бандерас.

– А це Борода – наш рятівник,– натхненно промовив Говерла.– Він нам світло полагодив!

– Дякую, сержанте! – звернувся до десантника Бандерас.

– Прошу,– посміхнувся своєю фірмовою посмішкою Борода.– Я взагалі саперів поважаю. Як на мене, ви крутіші за розвідників.

– Брехня! – заперечив я спросоння.– Крутіших за розвідників не буває!

Миттєво я відчув на собі важкий погляд Бандераса і зрозумів, що бовкнув зайве.

– Ще раз

1 ... 8 9 10 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позивний Бандерас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Позивний Бандерас"