Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

порядок і совість. А це найголовніше.

– Успокойтеся, Люцинко, — сказав юнак. – Це два різні світи. Бути в поліції зараз не дуже, люди або

бояться, або сміються. Відсутність поваги, тому що повагу не можна сплутати зі страхом. А священик є

священик, люди його не бояться. А з повагою легше.

– І священики, і поліцейські повагу повинні заслужити, – втрутився парох. – Ніщо з неба не падає.

Зараз нам плюють під ноги і називають педофілами. Ми самі на це заробили.

– Не тут, не у Вниках, — відповів юнак. – Я приїхав, а тут гарно, тихо, одна парафіянка відразу ж

випічку принесла, а інша - наливку. В все з посмішкою.

Цього разу економка грюкнула об стіл полумиском зі свинячими відбивними.

– Тому що пан парох заслужив на це, — сказала вона. – Само прийшло. Він слуга Бога і людей. До

обіду не спить, а отару з самого ранку доглядає.

– Та ну, – махнув рукою юнак.

– Саме так. – Косма вирішив, що настав ідеальний час для втручання. – Мені сказали, що у вас немає

вікарія.

– Тому що він не вікарій, — швидко втрутилася економка. – Отець Марек приїхав сюди відпочити.

– Ага, на відпочинок... — кисло підтвердив молодий священик.

– Часом тіло потребує відпочинку, іноді - душа, – сказав парох.

Отець Марек відповів без слова, і Косма переконався, що з руху його губ можна прочитати слово

"дупа". Очевидно, юнак прийшов сюди не з радості. Цікаво, чи він прибув до цієї парафії, щоб подумати про

різні речі, і якщо так, то що наробив і за що каявся?

– Пан Косма приїхав сюди з не дуже приємним і надзвичайно складним, як на мене, завданням. –

Священик повернувся до нього, відкладаючи ніж і виделку. – Йдеться про молодого священика, який також

3

Отець Матеуш (пол. Ojciec Mateusz) — польський драматично-кримінальний серіал, що

транслюється на TVP1 з 11 листопада 2008 року. Це польська версія італійського детективного серіалу "Дон

Маттео" / "Don Matteo", який транслюється в Італії на Rai Uno.

11

прибув до нас у відпустку, даючи полегшення своїй збентеженій і заблудлій душі. Так ось, одного ранку

виявилося, що він вирішив перервати свій відпочинок і залишити наш гостинний дім.

– Так, саме так, як каже панотець, – охоче підтвердила економка. – Зранку кличу на сніданок, а там

нічого. І не спав до полудня, як деякі люди. Вранці вставав, молився, першим снідав. Йому залежало.

– Люцинка… – Священик, очевидно, був не в захваті від того, що економка перебивала його і

говорила більше за нього. Проте їй це було байдуже.

– Пішла до його кімнати і стукаю. Ну, а там тиша. Ну, я знову стукаю. нічого Тоді я зайшла, бо

подумав, що, може, щось трапилося, а ліжко було застелене, і все прибрано. Він був таким чемним і милим

хлопцем, що, навіть коли втікав уночі, то порядок по собі залишив.

Вона знову скоса глянула на молодого священика, коли накладала його найменшу котлету.

– Він утік? – запитав Косма.

– Утік, — підтвердила економка. – А перед чим – один Бог знає. Тихенько вночі зібрав речі і поїхав.

Тут ніхто хати на ніч не замикає, бо кого там боятися? Спокій. Крадіжок немає.

– Люцинко, — повторив парох, але не докірливо, а лагідно, ніби докоряючи дружині, яка забагато

балакає в компанії. – Може, пиріг подасте?

Економка так глянула на священика, що той мав би миттєво закаменіти або, хоча б, упасти трупом.

– Правда така, що, мабуть, вже не витримав, – прямо звернувся старий священик до Косми. – Він

пробув у нас місяць, а це дуже багато, особливо для людини з великого міста. Перші дні тут чарівні, нове

місце, гори, природа, парафіяни цікавляться прибулим, відвідують його, але потім починається нудьга.

Нарешті він не витримав і пішов.

– Але куди? – кинув Косма.

– Десь загинув? – запитав молодий священик, вже повністю прокинувшись.

– Я не знаю, чи він загинув десь, — зітхнув парох. – Ти, напевне, помітив, хлопче, що йому не було

куди йти. Ще один місяць, і він міг легко повернутися до служіння Христу з чистою совістю. Ти тут недовго, за

кілька тижнів сам побачиш, якими довгими стають дні, і як повільно плине час на селі. Щовечора тобі буде

хотітися зібрати речі та втекти. Але чи варто?

– Чому ви не заявили про зникнення в поліцію? – майже зі звинуваченням запитав Косма.

– А нащо заявляти? – відповіла економка, заходячи до вітальні з пирогом на срібній тарелі. – Якщо

дачник уходять вночі, хтось про них повідомляє? НІ. Хіба що не заплатять.

– Як каже Люцинка, – кивнув парох. – Я лише доповів курії, що він пішов уночі. Навіщо мені йти в

поліцію? Жодних ознак злому або чогось іншого. Він все зібрав, гарненько і неквапливо, і пішов. Дорослий

чоловік. А що вночі? Ймовірно, він боявся, що я захочу його зупинити. Помилка. Усе мистецтво покаяння

полягає в боротьбі зі своїми демонами та гріхами. Ви повинні самі визначити собі покарання і виконати його.

Не у в'язниці, за стінами, під охороною озброєних стражів, а тут. – Священик постукав пальцем по голові над

почервонілим вухом. –