Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Коли Юрія прийшла до тями, я відвела її до будинку, де одразу роздягла та вклала до ліжка. Ігор намагався чимось заткнути діри в стелі, через які просочувалось все більше води, а тому навіть не звернув на нас особливої уваги. Іноді, коли він концентрується на чомусь, то нагадує мені батька. 

Аби зайняти себе чимось, я сіла на стільця та взяла до рук свого меча, або як сказала Юрія — «Це більше схоже на есток». Я вертіла його в руках та намагалася пригадати щось зі своєї книги з фехтування, спостерігаючи при цьому за тим, як Ігор працює. Що правда, хоча я і пам’ятала все із тієї книги, а застосувати до такої зброї майже нічого, адже ця зброя для того, щоб колоти, а читала я про звичайні мечі. Не те щоб різниця була великою, адже всі мечі в першу чергу для атак вістрям. Та якийсь умовний фехтувальник з Євіанни зі мною б точно не погодився, назвавши дилетанткою. 

— Ігорю, бери свого меча та ходімо надвір, — запропонувала я пошепки. — Мені є чому тебе навчити. 

— А чому ти так тихо говориш? — запитав він, але коли нарешті побачив Юрію, що міцно спала на ліжку, все зрозумів. — Добре. 

Вмовляти його не довелось, адже у нього і самого було бажання освоїти меч. А можливо під час такого тренування і я щось зрозумію на рахунок мого естока. Головне не поранити Ігоря, бо ще невідомо, чи зможе Юрія його вилікувати у такому стані.

Вже вдруге я вийшла назовні під дощ, цього разу із другом, а не подругою. Свої накидки ми вирішили залишити в будинку, щоб ті не заважали та не бруднились. Ігор увесь час тримав погляд на моїй зброї, проявляючи до неї інтерес. Але я заборонила Ігорю чи Юрії брати його до рук, особливо Ігорю, на якого вплив меча міг бути непередбачуваним. Але, мабуть, все ж доведеться дозволити його взяти Юрії, адже та пообіцяла дечому мене навчити. Добре, що нам було чому навчатись один в одного, інакше б цю подорож можна було назвати дармуванням часу.

— Поглянь на клинок свого меча, Ігорю, — він зробив як я і сказала. — Уяви, що він поділений на три рівні частини. 

Як тільки я почала говорити, в моїх спогадах промайнуло безліч картинок із давно прочитаної книги. А за картинками я почала пригадувати й текст, що був найважливішим на її сторінках. 

— Уявив, — промовив Ігор та провів пальцем по металу.

— Частина біля гарди для блокування або парирування ударів. Частина із вістрям для колючих ударів, і саме вони є основними в бою. І старайся мечем саме колоти, а не рубати. 

— А середня? 

— Середня і для того, і для іншого. Але якщо тобі доведеться її використовувати, то щось в битві пішло не так, — після цих слів я поставила ноги на ширині плечей та зовсім трішки присіла. — Роби як я. Це дозволить зручніше переносити центр ваги із ноги на ногу. Також тебе буде складніше повалити на землю.

Ігор старався, і це було добре видно по його обличчю. Він зовсім не звертав уваги на дощ та бруд, і всю її віддавав на мої слова. Шкода, що старий Силан встиг навчити Ігоря лише тренувати м’язи для замахів та ударів. 

— Так, — Ігор спробував помахати мечем із вказаної мною стійки. — Так і справді краще.

— Молодець, — похвалила я його за старання. — Але руки тримай теж трішки зігнутими, не треба їх випрямляти так сильно. 

Я теж повторювала всі рухи, показуючи йому на своєму прикладі як треба. Але звісно ж, для моєї зброї це все не зовсім підходило.

— Що далі? 

— Далі навчу тебе блокувати. 

— Хіба це важливіше за удари?

— Це і є частина удару, Ігорю.

Наше навчання тривало довго, і найскладнішим було пояснити Ігорю, що потрібно використовувати різні види блоків. Гарно поставлений блок не лише захищає, а і дозволяє перейти від нього одразу до удару, без якогось замаху. Та все ж із часом він все зрозумів та почав повторювати без моїх підказок. Він на диво швидко навчався цієї справи. 

Неподалік час від часу проходили місцеві. Але всі вони поспішали у справах або додому, а тому не сильно мали бажання спостерігати за нами поки з неба лило як із відра. Мабуть, було не дуже розумно те, що я так себе показувала, адже в будь-який момент сюди міг заявитись хтось із Ладомиру в пошуках вбивці князя. Але з іншого боку, якщо досі ніхто так і не з’явився, то мені мало що загрожувало.

— Я запам’ятав все, що ти мені показала, Діано. Тепер може поб’ємось на мечах? Твій меч витримає? Якийсь він тонкий. 

— Витримає. Думаю, що його неможливо зламати, — сказала я поглянувши на есток, що і справді здавався мені незламним та твердішим за будь-що. — Спробуй заблокувати мої удари, Ігорю.

На його обличчі одразу ж з’явився азарт, а сам він взявся за меча  зручніше, націливши вістря на мене в очікуванні мого удару. Я одразу ж замахнулась рубальним ударом йому в плече, і він швидко підняв меча над головою та заблокував удар. І як я його і навчила, від блоку він відразу перейшов до атаки: меч прорізав повітря переді мною по горизонталі, ледь не зачепивши живота.

Я його серйозно поранити могла лише випадами, а як рубонути, то хіба завдам рани як від батога. А от його меч, взятий в одного із князівських воїнів, був однаково ефективним як у колючих, так і рубальних.

Ігор усвідомив, що завдав удар без попередження та майже влучив по мені, і якби я не відступила на крок, то він вже б пустив мені кров.