Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом, Ксандер Демір"

Я ледь помітно посміхнувся, пхикаючи. Так, я признаюсь. Я кинув погляд на її попу та те місце, де можливо буде її татуювання.

- Ти посміхнувся! – вона різко повернулась до мене, тикаючи в мене свій палець. Як вона взагалі не зламала ніготь?

- І? – перепитав я, схиляючи голову набік.

- Ти вперше посміхнувся біля мене. І не награно, чи натягнуто, - Амелія декілька разів постукала пальцем прямо мені по грудях та вирівнялась. – Схоже, ти дійсно жива людина, а не запрограмований робот.

Я похитав головою, видихаючи. Вона дійсно знущається з мене.

- Я б хотів обговорити з вами деякі умови мого договору, щодо мого завдання перед вашим батьком, - сказав я, змушуючи дівчину повернутись до мене знову.

- Так? Я уважно тебе слухаю.

- Прохання, не кажіть йому, що я зараз стою перед вами у майці та спортивних штанях, - після моїх слів білявка гучно засміялась. – Що я такого сказав?

- Ти дійсно думаєш, що це перше, що я маю сьогодні зробити? – вона перевела дихання та просто посміхнулась.

- Якби трапилось так, що ваш батько мене побачив, то він би гарно оштрафував мене.

- Не хвилюйся, я нічого йому не скажу. І не збиралась навіть. Навпаки. Я попрошу тебе не одягатися так офіційно біля мене. Ти на морі, хоча і початок червня, але вже дуже жарко. Навряд чи носити чорний костюм і ще й краватку – це гарна ідея. Одягайся так, як зручно тобі, Дем’яне. І повір, батько не дізнається.

- Дякую, - я легенько кивнув головою.

- Тоді тепер я маю висунути свої пропозиції, - вона повернулась від мене та пішла у бік невеликого скляного стола на якому вже лежав листок паперу та ручка. Схоже вона готувалась. – Мої умови до тебе такі. Схоже, нам прийдеться уживатись разом. В мене немає бажання вкотре сваритись з батьком, через його недовіру до мене. Тому я закрию очі, що ти мій охоронець.

Я вкотре пхикнув, сідаючи за стіл перед дівчиною.

- Тому, слухай уважно. Мені не подобається, що ти кличеш мене Амелія Максимівна. Я просто Амелія, і на «ти», будь ласка.

- Прошу вибачення, але ні, - відповів я. – Я йду за статутом. В робочий час, в робочі дні я буду називати вас Амелія Максимівна і на «ви». Я маю один вихідний, і він, до речі, має бути завтра. В суботу. Тому це єдиний день, коли можливо, я можу відійти від правил. Хоч я і буду залишатись вашим охоронцем, проте це також час, коли я можу присвятити його для свого відпочинку.

- Вночі ти сказав, що твій робочий день з шести ранку і до..

- І до опівночі. Зазвичай, ваш тато лягав спати ще о десятій. Проте, такі правила, - я розвів руки в сторони, скривившись.

- А якщо я схочу поїхати на вечірку о третій годині ночі, наприклад? – вона швидко покліпала очима та сперлась підборіддям на свої руки.

- Тоді я відійду від правил, аби поїхати з вами. Наприклад, так само, коли вчора о першій годині, ви в істериці забігли в будинок для охорони та заявили про те, що ми вже їдемо сюди, - я натягнув нещиру посмішку, і вона закотила очі.

- Тоді лише в робочі часи, тобто з шести до дванадцяти ночі, я твоя шефиня, яку ти маєш оберігати та кликати на «ви». А вже після дванадцяти та до шостої ранку, а ще у вихідні, ти також мусиш мене оберігати, але вже тоді я твоя сусідка. Можливо, подруга. Амелія і на «ти», - запропонувала вона, паралельно записуючи це в листок.

- Гаразд, згода.

- Ось і супер. Якщо в мене ще виникнуть якісь питання, я скажу.

Вона ласкаво посміхнулась, подивилась на мене та легко підійшла до холодильника. Невимушено вішаючи туди якийсь листок з "правилами" на магніт, вона майже не помічала, як я стежу за її кожним рухом. А потім упевненою ходою, Амелія попрямувала на другий поверх, до своєї кімнати. Я ж просто сидів та проводив її своїм байдужим поглядом. Проте, добре це чи ні, поки що мене все влаштовує на цьому «курорті».

Та от, єдине, що мене до біса не тішить — це ті кляті парфуми дівчини, які вона залишила за собою на всьому поверсі. Та куди там? Вони були всюди, по всьому будинку! Цей нестерпний аромат персика знову змусив мене чхнути. Ненависна алергія, чи ця дівчина..