Читати книгу - "Хокей, синці і Мінесота , Ліхт Гоффнунг"

  Тікати не було сенсу. Едан не міг прийняти, що Макс повірить чи вибачить. Йому було соромно визнавати, що Макс був правий, йому було соромно за себе, що він не прислухався, а зараз розумів, що він — єдина людина, до якої можна звернутися по допомогу. Вони познайомились досить давно, але час став неконтрольованою річчю в компанії Макса для Едана. Спочатку Едан відчував, як йому приємно розуміти, що у нього є не просто друг, а опора і людина, на яку можна покластися в будь-якому випадку, але цього ставало мало. Хотілося більше радості, дотиків, романтики і відносин. Едан прийняв свої емоції, бажання і тягу до Макса, але замкнув це відчуття глибоко в собі, нехай воно постійно просилось на поверхню. Можливо, Едан не бачив того, що відчуває Макс. Едан чітко розумів, що вони просто друзі, і навіть не намагався поговорити, щоб не зіпсувати дружбу.

  Едан мовчки сів навпроти Ітана та Крісті, але відводив погляд від них, щоб просто не травмувати себе ще більше.

  Дешевий і солодкий алкоголь неймовірно швидко зникав. Було відчуття, що підлітки взяли овочі та всяку різну їжу просто для компетентності. Для того, щоб не було відчуття, що вони хочуть тупо напитись, хоча це і було в планах. Хтось все ж приніс огірочки з помідорами чері, якісь фрукти, але випивка порівняно з їжею пішла в три рази швидше. Як тільки пиво з ароматом ягід було випите, почався литись жвавий сміх і дурні жарти, від яких могло знудити, але деяким таке подобається.

  Скляним поглядом Едан вслухався в хвилі, які були досить далеко від їхньої компанії. Жвавий сміх і діалоги відбивались в голові майже не чутним гулом. Вирішивши повернутися до реальності, Едан поглянув на Ітана. Йому було добре. Його дівчина вмостилась у нього на колінах, потрохи дрімаючи, але мило посміхаючись і гріючись у коханого під шиєю. Ітан розмовляв з усіма в компанії і навіть не дивився на те, що там з Еданом. Може, він взагалі про нього забув. Повз компанію пройшли два чоловіки, які повільним кроком гуляли пляжем, тримаючись за руки. Коли вони проходили, всі замовкли, "пропускаючи" людей. Ітан провів їх недоброзичливим поглядом, коли Едану було кристалічної всеодно. Єдине за що він думав, це як поговорити з Максом, щоб він все зрозумів. Коли Ітан побачив, що вони відійшли на відстань, на якій його не почують, він звернувся до всієї компанії.

  — Яка гидота. Це хворі люди, їх треба ізолювати, як можна далі від нормальних людей.

  Від кохання до ненависті один крок. Поки всі мовчки проводжали незнайомців очима, Едан піднявся і почав збирати свої речі в портфель, у якому лежала кофта, спрей від комарів і якісь цукерки. Всі вилупились на нього, і в першу чергу Ітан.

  — Еу, ти куди? Ми ж прийшли недавно, а ти вже йдеш? 

  — Так. Не хочу сидіти в компанії насправді огидних людей. Гарного вечора.

  Пішовши з гордо піднятою головою, як тільки компанія нових знайомих пропала з виду, серце почало шалено битись. Дихання прискорилось, очі почали сильно плакати. Едану стало боляче, соромно і страшно. Неймовірне жахливе відчуття і очікування того, що було на тренуванні нещодавно, неймовірно лякало і тягнуло лише до однієї людини. Тремтячими руками Едан дістав трохи побитий телефон, на якому практично одразу знайшов номер Макса. Два гудки, і він одразу взяв трубку. Едан думав, що він сердиться на нього, але від такого швидкого реагування, Едан розумів, що Макс все одно переживає за нього і чекає на зустріч. Чекає, коли Едан наважиться.

  — Алло, щось сталося?!

  Едан відчував себе у страшному сні, під час якого намагаєшся бігти, але стоїш на місці, або хочеш кричати, але не виходить. Едану відняло мову, від чого ставало ще страшніше. Однією рукою Едан тримав телефон біля вуха, а іншою тримався за лавку, неначе вона зараз злетить у повітря, і Едан це очікує.

  — За... за... у парку... ласка... бу...

  В голові Едан голос в істериці кричав, щоб Макс прийшов у парк і забрав його. Голос повторював це голосно і чітко у голові, коли Едан не міг зрозуміти, чому йому відняло мову. Він боявся, що ніхто не прийде через те, що він не може нічого сказати, через віддишку, яка почалась без причини, рот не міг нічого вимовити. Макс кинув трубку, і Едан не намагався подзвонити ще раз. Він просто сидів і навіть не відчував, як по щоках рікою біжать сльози, які Едан не може зупинити. Широко відкритими очима він низько опустив голову, дивлячись в нікуди. Рука, яка тримала телефон, випустила його, перемістилась до лавки, важко і болісно схопившись за темне дерево, на яке падав ліхтар.

  Час йшов довго і жахливо боляче в очах Едана, і коли до його ніг припав Макс, який почервонів від бігу і взявся за обличчя Едана, щоб краще його бачити, все закінчилось. Кров перестала гудіти у вухах, замість неї почалась нічна тиша. Сльози зупинились, останньою краплею падаючи на асфальт, а мозок очистився. Ні страху, ні болю, ні сповільненого часу. Тільки Макс, Едан і крапля крові, яка затекла до рота Едану з носу, даючи відчути гіркий, металевий смак.