Читати книгу - "Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт"

Частина 8. Довгоочікувана зустріч Мене звуть Кіра Ланель. - серйозно сказала я, дивлячись тільки на Елара. - Я Чиста з дому Ланель, який винищили Мисливці на перевертнів, спалив дощенту мій дім та святий ліс Йенардин.

У кімнаті зависла мертва тиша. Елар дивився мені прямо в очі, а я не відводила погляду.

Де ти була? - тихим гарчанням спитав Елар, через кілька хвилин мовчання. Де тільки не була. - відповіла я, приречено сівши назад у крісло і забравши його склянку з віскі. - У всіх країнах, на більшості війн. У в'язницях та дослідницьких лабораторіях. У різних загонах найманців, убивць, добровольців та у складі багатьох визвольних місій. - я відпила золотистого напою і поглянула на решту відьмаків. Вони так само були шоковані. Ти приховуєш свою ауру. - сказав Аякс, оглянувши мене котячим поглядом. Так безпечніше. - коротко відповіла я, відірвавши погляд Елара. То ти насправді зробила сама це спорядження та зброю? - спитав Ламар. Ага. Подобається? - я чарівно посміхнулася рудоволосому чоловікові і провела рукою по своїй броні. Це неймовірно… – відповів він, заворожено розглядаючи мене. Хочеш навчу? - так само мило посміхаючись запитала я. А можеш? - його очі спалахнули. Ламаре! Аякс! Геть! - голосно прогарчав Елар на нас, роздратований моїм фліртом з рудоволосим відьмаком. Звичайно можу! - відповіла я Ламару, посміхнувшись на злість відьмака. - Якщо переживу цю розмову... - скосила я погляд на Елара.

Ламар швидко кивнув і вийшов з кабінету слідом за Аяксом, зачинивши двері і залишивши нас з Еларом наодинці. Ми довго дивилися один одному в очі і мовчали. Закинувши ногу на ногу, я відкинулася на спинку крісла, відпила віскі і порушила тишу.

Давно не бачилися. – сказала я. Це точно. - Відповів мій Мисливець, тепер уже Відьмак. Як тебе життя в Відьмаки занесло питати не буду. - сказала я, нахабно потягуючи вискар зі склянки. - Відпусти мене з командою додому і заважати я тобі не буду. Рексар із хлопцями нехай валять. - серйозно дивлячись мені в очі сказав чоловік. - А ти залишишся. Думаєш, що зможеш утримати мене? - засміялася я. - Еларе, давай серйозно. Нам було добре разом, та це було давно. Пройшло багато часу, ми змінилися. Ми зараз чужі один одному люди. Я поховав наших дітей, Кіро. – глухо сказав чоловік і я відчула укол у серці. - Не кажи мені, що ми чужі. Б'єш нижче пояса, значить .. - пробурчала я, опустивши очі. - Не турбуй мертвих. Я думала, що і ти вже давно доєднався до них. На твій великий жаль – ні. - сказав чоловік. Еларе, ну годі! – я закотила очі. - Ти дізнавач, чи що? Я на допиті? Поки ні. Але з радістю організую. - ричав чоловік, встаючи. Ось давай лише без погроз! - я злегка відсунулася від чоловіка, але йому не стало проблемою схопити мене за плече і скинути з крісла на підлогу. - Гей! Чому ти одразу мені не сказала, Кіро?! - загарчав Елар. Його обличчя зблідло, від чого шрами стали виразнішими, а очі стали котячими. - Чому не сказала хто ти при першому нашому знайомстві? Навіщо пішла зі мною? Ти хотіла змусити мене страждати? Що ..? - я здивовано подивилася на навислого наді мною відьмака. - Думаєш я народила тобі дітей і жила з тобою щоб змусити страждати ..? Тоді навіщо?! - прогарчав чоловік. Та тому, що я люблю тебе! - вигукнула я. - Тобто.. колись любила.. - я відвела погляд. - А не сказала, бо ти, чорт забирай, був Мисливцем на перевертнів, Еларе! Але чому тоді ти пішла…? - ледве чутно спитав він. Я побачила твій погляд ... розуміння хто я, коли ти побачив мене в образі вовка. Я бачила, як ти схопив свій меч. - загарчала на нього я і встала, обтрушуючись. Я шукав тебе. – тихо сказав Елар. А я знайшла тебе першою. - всміхнулась я. Ну, взагалі то це я тебе знайшов! - він сумно посміхнувся. - Як твій бік? Жити буду. – коротко відповіла я. - Ти не перший, хто намагався мене вбити. Вбити? - він розсміявся. - Сонце, я ще навіть не пробував! Та й ти напевно знаєш як складно відновлення. Пам'ятаю як Рексар прилетів зі своєю командою до нас… Так, я їх тоді знатно помотала. - я посміхнулася і відразу заткнулася від кинутого на мене погляду Елара. Що означає “ти помотала”? - рикнув він і знову почав повільно і хижо насувати на мене. Емммм.. Ну так, я. А не боїшся, що я скажу Рексару? – хижо посміхнувся відьмак. А він знає! - я посміхнулась. І ти досі жива? – здивовано спитав Елар, зупинившись. - Під усю команду лягти довелося, щоб не вбили? Фу, який ти грубий. Спробували б мене взяти - залишилися б без чоловічої гідності. - я засміялася. Ну ну .. - він відвернувся і підійшов до каміна. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍