Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова 📚 - Українською

Читати книгу - "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Янгол чи Демон" автора Вікторія Хорошилова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 51
Перейти на сторінку:
Глава 3.

До нижньої площини дісталися іншим порталом, не тим, що я сюди потрапила. Дихати відразу стало важко. Капітан Гейб надів мені на шию артефакт.

— Так краще?

— Так, дякую.

Потім був місцевий відділок і троє міцних рогатих хлопців поїхали з нами на службовій машині. Я, не соромлячись, розглядала їх.

— Подобаюся, — запитай один із рогатих.

— Ні, — побачивши витягнуте обличчя швидко додала, — у сенсі як потенційний хлопець.

— Ліка, — простогнав Гілберт.

— Що?!

— Твоя прямолінійність просто вбиває.

— А ви двоє родичі. Як так вийшло?

— Не до мене це питання, а до Всевишнього. Довго нам ще їхати? — запитала я.

Брат від мого запитання сіпнувся. І покосився на мене дивно. Не люблю я довго сидіти на одному місці, і він це прекрасно знає. А після кількох інцидентів із рогатими то мені не дуже комфортно в їхній присутності. Брат міцно притиснув мене до себе. Я ненадовго затихла. Коли я через п'ять хвилин знову стала соватися, він сказав тихо:

— Потерпи, вже не довго. А то посаджу між двох колег, — він кивнув у бік рогатих хлопців.

Вони миттю звільнили місце для мене між собою. Я втиснулася в брата. А той, якого я розглядала, запитав:

— Ти боїшся нас, чому?

Я промовчала, а Данило сказав:

— Тому що схожі на вас у сенсі за фактурою намагалися її вбити, кілька разів. І в середньому світі, і у вищому. Нормальна реакція недовіри. Вона ще просто не відійшла і не отримувала позитивного досвіду спілкування з такими як ви.

— Значить це в тебе кличка янгол?

— Як мене тільки не обзивають, — сказала, дивлячись на рогатих. — І янголятко буде най м’якшим. А то зазвичай білобриса міль чую собі в спину.

Коли нарешті вийшли з машини я зітхнула з полегшенням. А через пів години ми прийшли, де тримають зомбі. Їх зараз усіх забрали з рудників. Брат заплющив мені очі, щоб я на зомбі не дивилася:

— Я їх уже побачила, це перше. І взагалі то ці виглядають ще пристойно, не те, що нам на початку першого курсу показували. Тоді всі або зі сніданком прощалися, або непритомніли.

— Чому ти мені цього не сказала? — суворо запитав дядько.

— Бо куратор був покараний того ж дня і ще більшого приниження йому було не потрібно. Спочатку ми з Маргошею на нього. А потім твоя майбутня дружина Гілберт, його від душі прокляла, — сказала я здивованому братові. — Вгадай чим?

— Боюся уявити.

— У тебе дружина відьма? — здивувався один із рогатих офіцерів.

— Потомственна, — сказав тихо брат, — колись катастрофа ходяча.

— Вона йому побажала на місці, що могло його зганьбити?

— Так, гаразд! — не повірив брат. — Знаючи цього козла, заслужено.

— Попрошу без образ, — сказав один з офіцерів.

— Це констатація факту, її колишній куратор козел натуральний. Який отримував задоволення від приниження підопічних. І йому було глибоко начхати, якщо хтось потрапив у лікарню і лежить весь у гіпсі. Або здохни, або з'явися на захист курсової — це його слова. Його сюди відправили з чорною міткою. То що він обісрався — це ще легко відбувся. Марго могла і смертельно проклясти.

— Гаразд, давайте працювати. Що мені робити?

Данило вручив мені планшет із задоволеною посмішкою.

— Стенографувати. Ти набираєш дуже швидко. Записуй запитання і відповідь. Впораєшся?

— Угу, — сказала сумно і ввімкнула ще й запис на телефоні.

Мені навіть стілець виділили. Зомбі тримали в кам'яному бараку. Виводили по одному на вулицю, і рогаті офіцери разом із дядьком чаклували над ними. А потім колективно ставили запитання. У підсумку підтвердилося, що всіх убили. До кінця нашої роботи я почала переживати про нашу безпеку. Власникам корпорації нічого не варто вбити нас. Хто їм завадить? Як то кажуть, немає тіла, немає діла.

— Ліко, не нервуй. Нас не вб'ють, суддя знає, де ми, — сказав Данило.

— Нещасний випадок ніхто не скасовував.

— Тсс, — сказав дядько.

Коли закінчили допит, пішли назад до машини. Я встигла не тільки записати всі запитання з відповідями, а й оформити документ і відправити шефу. Він мені з вдячністю кивнув і відправив моєму дядькові копію та місцевим офіцерам. На зворотній дорозі побачила колишнього куратора. Він теж мене помітив. За роки, що я його не бачила, він став ще більше схожий на натурального цапа і не тільки рогами, а й борідкою. І очі ще стали червоними.

— Поганка біла! — взвизгнув чоловік і понісся в наш бік.

— Це він? — запитав один із місцевих офіцерів, я тільки кивнула. — М-да, схиблений. У нього явно вселився дрібний біс. Потрібно здати його фахівцям.

Брат засунув мене собі за спину ще й щитом прикрив. Троє офіцерів легко перехопили божевільного. Але ось утримати навіть утрьох їм було складно.

— Якщо я зв'яжу його світлою магією. Він буде вити, — сказав Данило.

— Зате не вирветься, — сказав дядько.

— В'яжіть, — сказав офіцер, — а то ми можемо не втримати. А рот ми йому самі заткнемо.

Після пішли вже до порталу.

— А в гості можна зайти?

Дядько з шефом Гейбом переглянулися.

— Можна. Буде у вас дві години. Данило потім поверне тебе.

Задоволено посміхнулася. Перед будинком довелося затриматися і купити племінниці солодку булку. Яку крихітка Ріра одразу зажадала, щойно ми зайшли до квартири.

— Бачила значить, — сказала я, віддаючи дитині булку і обіймаючи племінницю.

— Угу, я поділюся, чесно!

— Їж це тобі. Привіт Марго!

— Привіт-привіт, — сказала вона, задумливо розглядаючи Данила. — А цей світленький хлопчик, він хто?

— Данило, куратор Анжеліки. Допомагаю їй освоїтися у верхній площині.

Маргарита була вагітна другою дитиною, хоча живіт був не великим і вводив в оману, що до пологів далеко. Вона підійшла і помацала Данила за волосся. Потім доторкнулася до мого.

— Хм, цікаво. У тебе пушок так і залишився, у нього інша структура. Даниле, ви ж не відмовите вагітній жінці...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 8 9 10 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова"