Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сіль для моря, або Білий Кит 📚 - Українською

Читати книгу - "Сіль для моря, або Білий Кит"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сіль для моря, або Білий Кит" автора Анастасія Нікуліна. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 45
Перейти на сторінку:
обрати вдалу позу. Однак відображення з усіх боків уперто залишалося невисокою дівчиною з розкиданим по обличчю рудим ластовинням. Ліза підійшла ближче. Руки в неї худенькі, обличчя теж ніби нормальне, ноги до колін навіть стрункі, а ось живіт… Дівчина підняла простору футболку і скривилася. Він завжди здавався напнутим, наче барабан, навіть зранку, навіть на голодний шлунок. На ньому залишалися бридкі рожево-червоні смужки від резинок трусів, що вже казати про джинси й шорти. Їх доводилося застібати, лежачи на ліжку. А потім — живіт нависав над ними грубими складками — три рятівних круги, які топили її все життя. Казати мамі, що їй потрібні нові речі, не хотілося. Мама б знову стала читати їй лекції на тему правильного харчування й відібрала б кишенькові гроші.

Ліза зітхнула, згадавши Анині слова. Можна спробувати. Разочок. А що, коли вийде! Вона замружилася, підбираючи слова, й розплющила очі, голосно промовляючи:

— Я гарна! Я люблю себе!

Відображення змовчало. Здавалося, вона стала ще більшою. Ліза опустила футболку і спробувала не дивитися вниз. Але погляд уперто повертався до живота, який чітко заявляв, що жирна ніколи не буде гарною.

— Дурня! Не можна просто взяти й полюбити себе!

Ліва рука засвербіла. Дівчина обережно почухала пальцями й видихнула від полегшення. Невже знову починається? Між вказівним і великим пальцем з’явилася рожева плямочка, яка шалено зуділа. Ліза помила її з милом під холодною водою, щоб вгамувати шалене бажання роздерти шкіру до крові.

Щоб дати роботу рукам, дівчина підійшла до акваріума. Якщо в цьому світі і є щось постійне — то це її неони. Вони так само зосереджено плавали сюди-туди.

— Погодувати вас? — постукала пальцем по склу Ліза, але рибки навіть не відреагували на звук, продовжуючи свій рух. Дівчина зітхнула й насипала плавцям трохи корму. — Небагато, щоб не об’їдалися. А то знаю, вам тільки дай волю! — усміхнулася. — Воля не завжди на користь!

Плямочка знову зачухалася. Ліза зітхнула й ударила себе по руці, яка вже тягнулася до місця, що свербіло. Таке вже було. Здається, в третьому класі плями з’явилися на лобі: величезні, рожево-червоні, вони лущилися, лікар називав їх трояндами диявола. Мама обрізала їй густий чубчик до самих брів, який весь час силувався позакручуватися куди попало. В школі ніхто нічого не помітив — тільки хвалили нову зачіску, яка їй самій дуже не подобалася.

Волосся потім відростало дуже довго, а плями зникли вже навесні, щоб повернутися наступного року — на згинах ліктів. Тоді Ліза не стримувала себе й дерла шкіру до крові — хай краще на руках будуть рани, ніж ті жахливі плями. Мама сварила її й просила не робити цього, але як можна витерпіти цю жахливу сверблячку, через яку вона навіть спати не могла? А коли розчісувала — біль вгамовував свербіж і можна було нарешті заснути.

Мама посадила її на жорстку дієту, а руки мазала смердючою чорною маззю. Здавалося, все навколо пропахло цим страшним запахом. Ліза зіщулилася — дієти вона не любила. Адже її знову повністю позбавлять кишенькових грошей і солодощів. То були найжахливіші місяці. Зате все минуло. Дівчина дбайливо погладила плямку і попрохала:

— Будь ласочка, зникни. Зараз же літо. Будь ласка!

Вона сіла на ліжку й відкрила ноутбук. Кит її випередив. Віконце повідомлень нетерпляче миготіло в очікуванні відповіді. Ліза усміхнулася: він завжди писав перший, ніби знав, що зараз їй це потрібно.

— Привіт, сонячна! Як твій день?

— Привіт! Так собі, — дівчина бадьоро застукала по клавішах. — У мене для тебе щось є.

— Покажеш?

— Ага, ввечері, — скоса глянула на шухляду столу Ліза. — Майже готово.

— Інтригуєш? Хочеш, щоб я помучився?

— А ти мучитимешся? — Ліза захихотіла.

— Ще й як! Невідомість — це ж найгірше! Може, ти скажеш? Мені тепло від однієї думки, що ти щось робиш для мене. Знаєш, скільки думок зараз у голові? Не витримаю до вечора!

— Навіть не починай… — Дівчина знала, що ще трішки — і вона здасться. Киту не можна було ні в чому відмовляти, він завжди в усьому брав гору, але робив це так витончено, що йому направду хотілось підкорятися.

— Ну будь ласка, сонячна. Подаруй мені трішки щастя. Я буду чемним, обіцяю.

Ліза знову пирснула. Вона уявила, як Кит дивиться на неї жалібним поглядом кота зі «Шрека». Перед такими очима встояти було неможливо.

— Ну гаразд, умовив. Але тобі буде нецікаво. І ти сам винен! Це малюнок.

— Ого, нічого собі! Люблю малюнки. А що на ньому?

— А це секрет! Тепер точно не скажу!

— Сонячна, ти така загадкова…

Ліза опустила голову. Під руку потрапив пакет із шоколадними хрустиками. Вона вкинула перше печиво до рота і швидко запила ледь теплою колою, з якої вивітрилась доб­ра половина смачних бульбашок. То була найбільша біда під час розмов із Китом. Хоч скільки наливатиме хо­лодненької водички — все одно забуде випити одразу, бо думати про щось інше, окрім як про ті чорні буквочки, що з’являлись у віконечку повідомлень від співрозмовника, було несила. Ліза проковтнула солодкий кусник і відписала:

— Хіба трішечки…

— А ти знаєш, як я люблю загадки? Мій улюблений персонаж — Шерлок Холмс. У дитинстві я часто уявляв себе ним. Такий у кепі, пальто, стильний англійський джентльмен розслідує таємничі зникнення сімейних коштовностей під Різдво. Ха-ха. Малий був такий кумедний!

— Весело!

— А ти? Ким себе уявляла?

— Я скоріше з розряду Шеггі й Скубі зі «Скубі-Ду». Загадки люблю, страшенно ляклива, але продам душу за піцу і сирні чипси. — Ліза на мить замислилася, чи відправляти Киту це повідомлення, але потім натиснула клавішу Enter. З ним вона завжди була справжньою, могла навіть посміятися над собою, бо навіть дурний жарт у його компанії був справжньою приємністю. А ще після цього він завжди писав щось хороше.

— Ха-ха. Жартівниця! Ти весела. З тобою так легко, сонячна.

— З тобою теж! — Ліза поставила смайлик, що весело сміявся.

— Хотів би я почути, як ти смієшся. Думаю, в тебе чарівний сміх. І ще… Я думаю, ти зовсім не схожа на тих двох комедіантів… Ти скоріше…

Ліза нервово совалася на ліжку. Кит починав говорити загадками.

— Хто?

— Скажу ввечері…

— Це помста?

— Ти що? Як можна мститися такій сонячній дівчині? Просто я подумав, що ти теж любиш загадки. Ось тобі моя. Відгадаєш — отримаєш подарунок. Віртуальний, щоправда. Але дуже особливий. Хочеш?

— Хочу, — кивнула Ліза. Звісно, їй хотілось отримати щось особливе від Кита.

— До вечора, сонячна моя.

«Моя». Це маленьке слово на мить перехопило подих і огорнуло теплом. Ліза притулила долоні до щік: ті палали вогнем. Вона не знала, що відповісти, але Кит трактував її мовчання по-своєму:

— Ти не проти, що я назвав тебе своєю? Пробач, якщо образив. Давно хотів це зробити. Ти стала особливою для мене. Віриш?

Дівчина схопилась і швидко застрочила по клавішах:

— Ні, ні! Я не образилась. Просто мені було дуже при­ємно…

1 ... 8 9 10 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сіль для моря, або Білий Кит», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сіль для моря, або Білий Кит"