Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » В пошуках Аляски 📚 - Українською

Читати книгу - "В пошуках Аляски"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В пошуках Аляски" автора Джон Грін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 62
Перейти на сторінку:
як зіпсувати їхнє жалюгідне життя.

Коли влітку мені прийшла брошура «Калвер-Кріку», я радо прочитав у розділі «Форма одягу» всього два слова: «скромна повсякденна», але я й подумати не міг, що дівчата прийдуть на урок заспані, в бавовняних піжамних шортах, футболках і в’єтнамках. Скромно, авжеж, і повсякденно.

Щось-таки було в тих дівчатах у піжамах (хоч і скромних) — вони могли б скрасити урок французької, який розпочався о 8:10, якби я хоч слово розумів з того, про що казала мадам О’Меллі. «Comment dis-tu (Боже, моя французька і близько не дотягує до другого рівня) en franęais?[3]» Перший рівень, пройдений у Флориді, не підготував мене до мадам О’Меллі, яка пропустила приємну тему «як ви відпочили влітку» і перейшла безпосередньо до чогось під назвою «passe compose» — я так зрозумів, це один з часів дієслова. Парти були розставлені по колу, й Аляска сіла навпроти мене, але вона за весь урок на мене жодного разу не глянула, хоча особисто я взагалі мало що, крім неї, помічав. Може, вона справді буває недобра... але оті її міркування про вихід з лабіринту — це було так розумно! І правий куточок вуст у неї завжди трохи піднятий, мов готується посміхнутися, наче вона вже засвоїла половинку неповторної усмішки Мони Лізи...

З моєї кімнати учні здавалися стерпними, але я одразу відчув якесь приголомшення, тільки-но опинився в навчальному корпусі — у видовженій будівлі поза колом гуртожитків. У ній було чотирнадцять аудиторій з вікнами на озеро. Діти юрмилися у вузьких коридорах перед кабінетами, і хоча знайти потрібний кабінет виявилося не так уже й складно (навіть попри те, що я важко орієнтуюся на місцевості, мені вдалося дістатися з кабінету №3, де минула французька, в кабінет №12, на математику, яка цього року поділялася на алгебру і тригонометрію), я весь день почувався ніяково. Я нікого не знав і навіть не розумів, з ким слід спробувати познайомитися, а уроки всі виявилися важкими, навіть першого дня. Тато казав, що доведеться добре вчитися, і тепер я йому вірив. Учителі виявилися серйозними і розумними, у багатьох була приставка «доктор», тож на останньому перед обідом уроці, на релігієзнавстві, я відчув величезне полегшення. Рудимент старих часів, коли «Калвер-Крік» був християнською хлопчачою школою, цей предмет, обов’язковий і для молодших, і для старших учнів, напевно, легко буде скласти на найвищий бал.

Це був перший за весь день урок, де парти стояли не квадратом або колом, а рядами, і я, щоб не справити враження заучки, об 11:03 сів у третьому ряду. Я прийшов за сім хвилин до дзвінка почасти тому, що люблю пунктуальність, а почасти тому, що потеревенити в коридорі мені не було з ким. Незабаром після цього увійшли Полковник з Такумі й посідали обабіч мене.

— Мені розповіли про вчорашнє,— почав Такумі.— Аляска розлючена.

— Дивно, вчора вона повелася як стерво,— вихопилося у мене.

Такумі лише головою похитав.

— Ну, вона ж не знала всього. А перепади настрою у всіх бувають, чувак. Звикай жити серед людей. Тобі могли дістатися друзі й гірші, ніж...

Полковник урвав його:

— Годі психотерапії, лікарю. Поговорімо ліпше про антидиверсійні дії.

В кабінет почали заходити учні, тож Полковник нахилився до мене і прошепотів:

— Якщо когось із них на уроці побачиш, дай мені знати, о’кей? Ну, просто хрестики постав, де вони сядуть,— і, видерши з зошита аркуш, він намалював на ньому квадратики-парти. Люди помаленьку заходили, і раптом увійшов один з них — високий, з бездоганними шпичаками замість чуприни на голові — Кевін. Проходячи повз нас, він пропікав поглядом Полковника, але цей пильний погляд заважав йому дивитися під ноги, тож він ударився стегном об парту. Полковник засміявся. За Кевіном ішов ще один хлопець з його компанії — він чи то любив попоїсти, чи то надто захоплювався спортом, а вбраний був у вельветові штани кольору хакі й чорну теніску на короткий рукав. Коли вони розсілися, я позначив відповідні квадратики на схемі Полковника і повернув аркуш йому. І тут, насилу тягнучи ноги, увійшов Старигань.

Він дихав повільно й важко, широко розтуляючи рота. Просувався до кафедри малесенькими кроками, заледве переносячи п’ятку вперед носака. Полковник штовхнув мене і недбало показав на свій зошит, у якому було написано: «У Стариганя одна легеня», і я не сумнівався в тому, що це правда. Його гучне, відчайдушне сапання нагадало мені мого діда, який помер від раку легенів. Цей барилкуватий древній дідуган, здавалося, помре раніше, ніж дійде до кафедри.

— Мене звати,— почав він,— доктор Гайд. Ім’я у мене, певна річ, теж є, не тільки прізвище. Але для вас воно звучить як «доктор». Ваші батьки платять чималі гроші за те, щоб ви могли тут навчатися, то я сподіваюся, що ви ті гроші не змарнуєте, тобто читатимете літературу, яку я скажу і коли я скажу, і постійно відвідуватимете мої лекції. А на лекціях — слухатимете, що я кажу.

Ясно, отримати найвищий бал буде не так легко.

— Цього року ми вивчатимемо три релігійні течії: іслам, християнство і буддизм. І ще три залишимо на наступний рік. На моїх уроках здебільшого говоритиму я, а ви здебільшого слухатимете. Бо ви, може, і розумні, але я розумний значно довше за вас. Певен, що не всім подобаються лекції, але, як ви, можливо, помітили, я вже немолодий. Я б радо присвятив свої останні дні теревеням про найкращі миті історії ісламу, але часу в нас небагато. Тож я розповідатиму, а ви слухатимете, оскільки тут ми займаємося найважливішим питанням в історії людства — пошуком сенсу. Яка природа людини? Як найкраще жити людині? Звідки ми взялися і куди ми потрапимо потім, коли нас не стане? Одне слово: які правила цієї гри і як виграти?

«Природа лабіринту,— нашкрябав я в своєму зошиті на спіралі,— й вихід з нього». Ото крутий учитель! Я дискусійні уроки ненавиджу. Терпіти не можу балачок і не можу слухати, як відповідають інші, спотикаючись на словах, намагаючись висловитися якомога невиразніше, щоб ніхто не подумав, ніби вони тупі,— терпіти не можу цю гру: зрозумій, що хоче почути вчитель, і скажи саме це. Я прийшов на урок, то навчайте мене. І Старигань почав навчати: за ці п’ятдесят хвилин він змусив мене сприйняти релігію серйозно. Я ніколи не був релігійним, але він пояснив, що релігія відіграє величезну роль незалежно від того, чи віруємо ми, так само як відіграють

1 ... 8 9 10 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В пошуках Аляски», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В пошуках Аляски"