Читати книгу - "Безлюдні острови 17-21, Вальдемар Лисяк"

Я весь перетворився на слух, а він розповідав мені справжню версію казки про Алі-Бабу та сорока розбійників, знайдену десь в Азії!

Хто з нас не знає цієї казки? Вона належала до стародавньої редакції "Тисячі й однієї ночі", що збереглося лише у фрагментах, і не входила до найпопулярнішої, так званої єгипетської збірки оповідань Шахерезади, і все ж він здобув велику популярність у Європі. На жаль, у фальшивому вигляді. У світі повно оповідачів, які перекручують казки, надягаючи шапочки на голови дівчаток замість вовків, так що через кілька чи десятків поколінь байка вже не схожа на себе.

Коли я повторив почуте Хлєбовському, він кивнув:

- Ти сказав мені правду.

Зараз я розкажу її вам. Ходіть до мене всі, і ви дізнаєтесь, що є правдою! Усі – вільні й скривджені, мудрі й дурні, сліпі, як кроти, і ви, нащадки ще більш наївних людей, усі до мене! Приходьте, люди, адже хто ж вам скаже, як не я? Пропоную вашій увазі єдину правдиву версію казки про Алі-Бабу та сорока розбійників. Як писав Лотреамон: "Відштовхніть свою невіру - ви зробите мене задоволеним".

Доказом істинності цієї розповіді є лист Ібн Сіни до його друга, відомого історика Аль-Біруні, надісланий мудрецем у 423 році за Хіджрою з Ісфахана, де він був сановником при дворі еміра. Ала ад-Дау-ла Абу Джафара:

"Бог є єдиний, та багато нещасних, брате мій, що становиш окрасу свого стану, і верблюди охоче стають перед тобою на коліна, розуміючи, що понесуть на своїх спинах сонце. Найнещасніший з людей вітає тебе тисячу разів, а коли ти вийдеш на берег моря і намочиш свої сандалі, знай, що через мої сльози море так розлилося, бо я плачу відтоді, як смуток п’є мою кров. Люди дивуються, чому в мене на лобі глибока зморшка, наче мечем розсічена, не знаючи, що горе мовчки вирізало її в камені моєї душі. Вони також дивуються, що я, який їв удосталь усілякої їжі, сьогодні, втомившись від смутку, майже перестав їсти і їм не більше двох ягнят, добре підсмажених на вугіллі, і одну маленьку курочку в мисці з рисом. на вечерю. Жінки найбільше дивуються, думаючи: "Його мужність з'їв черв’як смутку, що живе в його серці", особливо дуже потворні жінки, які не можуть відчути від мене жодного задоволення. Емір, нехай він живе до смерті, питав багатьох лікарів про причину мого смутку (він більше не буде цього робити, тому що він наказав їх повісити, і один з них, який сказав йому, що він зрозуміє справу тільки після моєї смерті закопав живцем на кладовищі, щоб там він досліджував трупи), але він нічого не дізнався, і я не скажу йому правди. Я приховав це для тебе, мій любий брате, щоб ти міг описати це на користь тим, хто любить витрачати свій час замість того, щоб робити чимось таким, що приносить користь, як торгівля сандаловим деревом, шафраном і тканиною, бо ніхто не навчений нещастям своїх батьків і дідів (тому одружуються всі, крім Аллаха, який не є дурним). Послухай:

Віряни, яких Пророк вітає біля небесних воріт раю, не прикрасять свої обличчя такою усмішкою, з якою я заснув після того дня, коли разом з карматом Хамданом я звільнив Сезам, принісши справедливість і щастя людям. Наступного дня я прокинувся від рику муедзина з найвищого мінарету:

- Хамдан і ніхто, крім Хамдана!

Подумавши, що це був добрий сон, який на світанку перетворився на поганий, як іноді буває, я повернувся спиною до чорношкірої рабині, чиє сопіння мені дуже перешкоджало, але іншим вухом я вловив ті самі слова:

- Хамдан і ніхто, крім Хамдана!

Серце моє почало мліти, наче золота чаша, що пліснявіє від гіркої отрути, а коли я вибіг на балкон і побачив те, що побачив, сильно обварилася душа моя. На вулицях товариші Хамдана батогами вчили людей, яка це насолода бути вільним, і заразом в якій позиції і словами це виражати, а сорок розбійників, яких я днями привів у місто (і не думаючи, що наступного дня їх будуть звати героями) віддавали накази від імені вождя. Тоді б ви побачили, що мої очі налилися кров'ю, ніби на мене дивилися всі жахливі обличчя визволених. Моє волосся піднялося під тюрбаном, і, клянусь тобі, божевілля підійшло так близько до моєї голови, що я відчув його гаряче дихання на своєму обличчі. Я боявся дихати глибше, щоб слова, які співали на хвалу Хамдану, який оголосив себе падишахом і близьким родичем Пророка, не втягнулися в мої груди разом з повітрям. Я сів і розмірковував над власною мудрістю, роблячи це без поспіху, як людина, яка довго й терпляче жує гарбузове насіння, щоб потім презирливо виплюнути його собі під ноги. Але не проклинай мене більше, як три рази, і продовжуй слухати.

У сутінках слуга Хамдана, чию дитину я колись врятував від смертельної хвороби, крадькома підійшов до мене й прошепотів мені:

- Господи, двері твого дому позначені крейдою, щоб їх могли впізнати герої, яким султан наказав зменшити кількість живих до того, як місяць торкнеться шпиля найнижчого мінарету.

Ніч в тюрбані туманностей, усипаних зірками, вже спустилася на землю, як задумливий пілігрим, якому вирвали язика, щоб він не міг говорити зайвий раз, тож я дивувався, чому вони ще не прийшли.

- А це тому що я намалював крейдяний знак на дверях багатьох будинків, від чого розбійники подурніли і не знали, що робити, - відповів мені цей кармат, шляхетний чоловік (що наочно доводить, що навіть безгорбий верблюд може статися), і додав: — Скоріше чи пізніше, вони прийдуть сюди, вчитель, сховайся в моїй хатині!

Я подякував йому і, закривши обличчя складками бурнуса, вийшов з дому й пішов до палацу Хамдана. Темрява вже давно опустилася на обличчі неба, і навколо панувала тиша, наповнена темрявою, що втискалася в кожну щілину Сезаму, а потім і в мої груди. У цій тиші всі шерехи ночі ставали голоснішими, мов пил, що тече в пісочному годиннику. Солдати, що стояли перед брамою палацу, прокинулися і, впізнавши мене, хотіли зарубати своїми кривими шаблями, але я сказав їм, що якщо вони не зупиняться, то я повинен перетворити їх на свиней, у