Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Мій коханий хірург , Інна Романова 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій коханий хірург , Інна Романова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій коханий хірург" автора Інна Романова. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 27
Перейти на сторінку:
Глава 8

З Вірою ми намагалися не перетинатися наскільки можна, спілкуючись виключно про розподіл роботи. 
Я почала робити ранковий обхід та знайомитися з пацієнтами відділення. 
Більшість з них готувалася до операції, деякі вже лежали на відновленні. 
- Доброго дня, Катерино Іванівно! - я сердечно привіталася зі своєю знайомою. 
- Насточко, ти вибач, що я тебе висмикнула з відділення швидкої допомоги, егоїстично, зізнаюся, але сподобалася ти мені дуже, дівчино. 
- Нічого страшного, яка різниця де працювати? – поспішила заспокоїти пацієнтку. Навпаки, тут я ближче до свого Завгороднього, мені тільки залишається подякувати жінці, але я ж такого їй не скажу. - Давайте подивимося як ваші справи - я зазирнула в мед карту, щоб перевірити, які аналізи треба виконати та ліки прийняти. 
- Ну Слава Богу, що не ображаєшся, добра ти дуже. Уявляєш, мій син як тільки дізнався, що я в лікарні, відразу до мене примчав, дуже за мене переживає, просив все-таки зробити операцію і я наважилася! – я побачила щастя в очах жінки, насправді вона була готова боротися за себе, просто всім нам потрібна підтримка близьких та рідних людей. 
- Яка ви розумничка, Катерино Іванівно! Ви все правильно вирішили, вірю, що операція пройде успішно! Дайте, будь ласка, руку, нам треба взяти кров для нових аналізів. 
- Звичайно-звичайно. 
Закінчивши маніпуляції із цією пацієнткою, зайшла до наступної палати. І зіткнулася з дуже сумним, я сказала б, безнадійним поглядом хлопця, зовсім юного, років 18. 
- Доброго ранку, я Настя, як Ваші  справи? - привіталася з пацієнтом і подивилася в мед карту, щоб дізнатися заплановані лікарем маніпуляції. - Вам сьогодні треба зробити ряд аналізів і тестів для підготовки до операції. Дайте свою руку, – попросила я. 
Він мовчки простяг мені руку і відвернувся. 
Я взяла кров, заклеїла ранку лейкопластирем і поправляючи сорочку, звернула увагу на легкі подряпини вен біля зап'ястя. 
- Зараз ми з вами сходимо на мрт голови, підготуйтеся, будь ласка, я прийду через 5 хвилин, тільки повідомлю діагностичну лабораторію. 
Хлопець, Григорій, так його звали, ніяк не відреагував на мої слова, просто продовжував лежати. 
Він дуже пригнічений і апатичний, його стан викликав у мене занепокоєння. 
Я швидко зателефонувала, повідомила, що ми йдемо і повернулася до нього. Гриша стояв одягнений у лікарняну піжаму і чекав мене. 
- Ну що, пішли? -  посміхнулася йому і взяла під руку, допомагаючи йти. - Григорію, я тут новенька, перший день сьогодні, давно Ви тут лежите? 
- 10 днів, - вперше хлопчина зі мною заговорив, його голос був низьким, дуже мужнім і не в'язався із зовнішнім виглядом, зростом він був високим, але дуже худим, аж занадто. 
- А я в лікарні всього 3,5 місяці працюю, раніше у відділенні невідкладної допомоги була, – щебетала всю дорогу, намагаючись розговорити юнака, посміхалася, розповідала історії з університету. 
- А я не навчався в універі…- отримала ще одну фразу з його вуст.  - Весь час хворію, це вже третій рецидив. 
Після МРТ ми разом сиділи у коридорі та розмовляли. 
Хлопець із багатої сім'ї, йому 18 і він 5 років бореться із раком головного мозку, це його третя операція. У нього немає друзів, жодного разу не ходив на побачення і постійно їздить по лікарнях – то на операції, то на хіміотерапію, потім місяці відновлення.  
Дуже сумно... 
І найстрашніше, мені здалося, що він здався...  
У якійсь його фразі я почула, не прямо, між рядків, що до завтрашньої операції його вже не буде. 
Провела Грицька в палату і задумалася... Що в таких ситуаціях треба робити? 
- Євгене Адамовичу, – постукала у двері до завідувача. – Можна до Вас на хвилинку? - чоловік ствердно кивнув, запрошуючи до себе. 
У кабінеті також був Завгородній, всюди розкладені знімки МРТ, я перервала бурхливу дискусію. 
- Що ти хотіла? - завідувач завідувач. 
- Мене непокоїть стан Войтовича Григорія з 5 палати, - почала я. - Мені здається, що сьогодні вночі він планує суїцид. 
Чоловіки навіть скочили з місць від такої інформації. 
- Звідки ти знаєш? Він тобі сказав? – різко запитав Роман 
- Не прямо, ми з ним майже годину розмовляли і мені здалося, що для нього завтра не настане… - я нервувала, на мене напружено дивилися шановні лікарі, але не могла я промовчати, це було б на моїй совісті на все життя. 
- Що саме тебе насторожило? Які фрази чи дії? – Завгородній підійшов дуже близько, втручаючись у мою особисту зону, але я не відштовхнула його, просто глянула у вічі. 
- Романе, не можу сказати конкретно, але моя інтуїція кричить про те, що сьогодні вночі він покінчить життя самогубством. Це пронизано в його кожному слові, приреченість, порожнеча і могильний спокій… – ми деякий час стояли, стикаючись руками, і дивилися один одному в очі, ніби вели невербальний діалог. Я всіма фібрами душі передавала моє переживання, сподіваюся, вони дісталися його. 
- Добре, дякую за Ваші висновки. Я так розумію, конкретних доказів теорії немає, правильно? – перервав наш гіпнотичний транс завідувач відділу. 
- Так… - різко відсунулася від Завгороднього і попрямувала до виходу із кабінету. - Дякую, що вислухали. 

Роман Завгородній 
Слова медсестри не давали мені спокою. 
Цей Гриша і справді виглядає трохи пригнобленим і надто спокійним, як для людини перед складною операцією. Ось! Саме його спокій мене насторожував. 
Ну і переживання Насті, чомусь я їй повірив. 
Мій робочий день закінчився дві години тому, я ще сидів у кабінеті та вивчав знімки, готуючись до завтрашньої операції. 
Перед виходом додому вирішив ще раз заглянути до Войтовича. 
Його там не було. 
Всі пазли зійшлися в моїй голові, і я побіг на дах. 
Там побачив хлопця, що стоїть над прірвою і Настю, що плакала. 
- Гришо, - просила вона, простягаючи йому руку. - Візьми мене за руку, прошу тебе! Навіщо ти так? Ти мені дуже сподобався, давай сходимо на побачення після операції, прошу тебе! - чому від її слів мені стало неприємно? - Скільки ще всього тобі належить здійснити захоплюючого і прекрасного в майбутньому, не здавайся! - продовжувала дівчина, сльози лилися по її щоках, видно було, що хлопець ловить кожне її слова. 
Я повільно підійшов з іншого боку, акуратно наблизився та схопив пацієнта, відштовхуючи від краю даху. 
Він кричав, виривався, вив, але я його міцно тримав. 
Якоїсь миті він все ж таки вирвався і почав мене бити, відчайдушно, з усієї сили. Я просто відбивав його удари, нехай  випустить усі свої негативні емоції, накопичені місяцями відчаю та болю. 
Не додивився і один удар полетів у ніс Насті, що підійшла близько. 
Вперше за весь час я розлютився на хлопця, як наважився вдарити медсестричку. 
Він теж зупинився і підбіг до Насті, яка була вже у крові. 
Ну, як же так можна було підлізти? Що за дурочка? 
І ми з Гришком удвох сфокусувалися на наданні допомоги горе-медсестрі, забувши про суїцид. 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 8 9 10 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій коханий хірург , Інна Романова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій коханий хірург , Інна Романова"