Читати книгу - "Мелодія нашої осені, Тая Стрельцова"

Через місяць

— Добрий день, Інно! — привіталась Яна, увійшовши в клініку.

— Добрий день! — привітно посміхнулась Інна.

Зараз Яна, з’являючись тут, вже не ніяковіла через те, що колись її сюди як свою дівчину привів Даниїл. А коли вперше мала прийти на роботу до Марка як вже його дівчина, думала, що крізь землю провалиться від сорому! Добре, що Марк проявив терпіння і довго бесідував з нею, запевняючи, що вони нічого поганого не роблять.

Яна ніби й сама це розуміла, адже нікого не обманювала і не водила за ніс. Після того першого поцілунку в парку, вони ще довго стояли просто обійнявшись. Здавалось, їм ці обійми замінили тисячі слів. Ясно було головне: вони подобаються одне одному.

Марк ще не знав, що відбувалось між нею і Даном. Тому запропонував не спішити і подумати, чи хоче Яна наважитись на стосунки з ним. Він надав їй можливість зробити вибір. Яна погодилась, що краще не спішити, нехай усе розвивається поступово. Для себе ж вирішила, що прийде в гуртожиток і відразу напише Дану щодо їх остаточного розриву. Про це вона Марку сказала відкрито ще там у парку.

Чи пошкодувала вона за місяць про прийняте рішення? Жодного разу! Яна була з Марком такою щасливою, що іноді аж страшно ставало. Хіба буває все настільки добре? Виявляється, буває.

Марк — надзвичайно добрий, уважний, турботливий чоловік. Йому цікаво було дізнаватись щось про Яну. І сам він їй відкривався. З ним можна було поговорити про що завгодно. Та хоч про завдання в університеті!

— Привіт! — відразу ж зі свого кабінету вийшов і Марк, почувши голос Яни.

Підійшов і поцілував у щоку. Радий був бачити.

— Привіт! — посміхнулась.

— Як справи?

— Все добре. А в тебе? Плани на обід не змінились?

— Ні. Беру пальто — і йдемо, — підморгнув і пішов за одягом.

Сьогодні у Марка раптом утворилось вікно у графіку, тож запропонував, аби Яна після пар зайшла в клініку, щоб вони могли разом пообідати.

За місяць у них вже з’явились і улюблені заклади, і маленькі традиції. Вони проводили разом увесь вільний час, якого, на жаль, бракувало, бо у Марка робота, а в Яни навчання. Компенсували вихідними.

Загалом, ідилія. Єдине, що трохи хвилювало дівчину, — реакція Дана. Раніше чи пізніше він дізнається про їх відносини. І як поставиться до цього? На її відмову нічого не відповів, але чи не погіршаться стосунки між братами через неї? 

***

— Привіт, Дан! — плеснув його по плечу Сашко і сів навпроти за столиком.

— Привіт!

— Як життя? Що нового? — спитав друг, дивлячись якось загадково.

— Ти покликав мене на зустріч, щоб поцікавитись, як я? Мені так приємно… — хмикнув Дан.

— Я покликав тебе на зустріч, щоб бачити вираз твого обличчя, — реготнув друг.

— Що? — насупився.

— Скажи мені, а як у вас з Янкою справи?

— З Янкою? — здивувався. — Чого це ти про неї згадав?

— Ну… Ти розказував, що кинув її, бо набридла її правильність і неприступність…

— Так і було! — змахнув руками Дан.

— Правда? — примружив очі Сашко. — І після того ви не бачились?

— А навіщо вона мені? — скривився.

— Ой, щось мені здається, що ти десь трохи прибріхуєш… — похитав головою друг.

— Чого це? — аж підскочив Дан.

— Бо я бачив Яну.

— Де? Що вона сказала? — помітно занервував Дан.

— Ми не говорили, але мені цікаво було поспостерігати за нею. Вона не сама була.

— А з ким?

— З чоловіком. Вони тримались за руки, мило спілкувались, він обіймав її, цілував… Такі ніжності… — закотив очі Олександр.

— Мені це нецікаво!

— Справді?

— В будь-якому випадку я йому співчуваю. Гратись у дитячий садочок і ходити за руку — ось все, на що він може розраховувати, — буркнув.

— А цікаво, хто він?

— Хто?

— Твій брат, Марк, — розплився в посмішці Сашко.

— Що ти сказав? — подався вперед Дан.

— От! Заради цього виразу обличчя я й запропонував зустрітись, замість сказати по телефону! — тицьнув пальцем у сторону Дана, засміявшись.