Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Тенета війни, Павло Дерев'янко 📚 - Українською

Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тенета війни" автора Павло Дерев'янко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 114
Перейти на сторінку:
платить менше, ніж я за кілька годин!

Гнат потребував грошей, а Шевальє був щедрим.

— Що тобі втрачати? Одну тільки ніч. Та й робити що? Нічого протизаконного. Я прошу охороняти цей чудовий вечір від можливого, наголошую на слові «можливого», нападу. Хіба це велике прохання? Чи не цим займається Орден — захистом простих громадян?

— Простих громадян, — форкнув Гнат.

Інколи красномовство Шевальє виходило за межі розумного.

— Розглядай це як допомогу у скруті давньому другові.

Як там було в ніч срібної клямри? «Між підлотами та чеснотами».

— Домовилися, — сказав характерник і вони вдарили по руках.

Бандит затримав його долоню. Від того дотику мерзотне відчуття нарешті визріло та вибухнуло гнійним чиряком: Гнат був огидний сам собі. Щоразу він виштовхував те відчуття до найдальших, найтемніших закапелків забуття, але щоразу воно поверталося, важке, смердюче та невідворотне.

— А ще післязавтра потрібно супроводити Павла, — додав Шевальє.

— Оце вже ніяк, — рішуче відмовив сіроманець.

— Шкода. Можу дізнатися, чому?

— Не можеш.

Гнат не бажав розповідати ватажку найбільшої київської банди про те, що завтра він їде до сина на день народження.

***

Нарешті вдома! Вдихнути старі знайомі запахи, кинути речі на підлогу, шубовснути у ванну та вперше за чимало місяців скупатися без потреби тримати піштоль на відстані руки. Завмерти у цілющій тиші, заплющити очі, відчути, як змиває пилюку доріг та негараздів... Наймогутніші чари ховаються в узвичаєних речах, що їх починаєш цінувати лише після тривалого нестатку.

Характерник мимохіть задрімав і ковзнув у воду. Рота залляло, він інстинктивно вдихнув носом і набрав ще води. Серце тьохнуло. Він закашлявся, схопився за краї ванни та сів над водою, жадібно хапаючи повітря. Спокійно! Нічого не сталося. Він на батьківщині, у родинному маєтку. Не в морі, не посеред кораблетрощі...

— То минуло. Давно минуло, — пробурмотів Ярема і вибрався з купелі.

Розчесати волосся, підрівняти вуса, заплести бороду, протерти клямри, вбратися у чистий одяг. Рутинні ритуали допомогли: серце втамувалося, подих уповільнився. Ярема глянув у дзеркало, поправив пірнач за чересом та задоволено ляснув себе по пузу — файний шляхтич! Таким можна з'явитися на очі рідних.

Він широким кроком вийшов з ванної кімнати, ледь не збивши з ніг тендітну літню жіночку у строгій чорній сукні.

— Мамуньо! — проревів радісно Ярема.

Жіночка миттю опинилися у міцних обіймах. Пані Ярова була на дві голови нижчою за сина (що компенсувала висока вигадлива зачіска) та вдвічі тоншою — статурою Ярема вдався у батька. Пані Ярова мужньо витримала кілька секунд, делікатно, проте впевнено визволилася з полону обіймів, поправила сукню та запитала суворо:

— Сину! Чому відразу не завітали до мене?

Ядвіґа Ярова, у дівоцтві Вишневецька, була вихована у суворих традиціях Польського королівства і за будь-яких обставин зверталася до всіх виключно на «ви». Лише до покійного чоловіка пані Ярова дозволяла собі вільність фамільярного «ти».

— Мені сказали, ви спочиваєте після обіду, я не хотів турбувати, — зашарівся Ярема. — Та й вимитися з довгої дороги мусив...

Пані Ярова відступила на крок, схилила голову набік.

— Дайте-но я вас роздивлюся. Півтора роки не бачила, — вона прискіпливо оглянула сина від маківки до ніг, по тому сплеснула руками: — Пресвята Діво Маріє! Ви так змужніли на північних землях! Викапаний батько, нехай Бог береже його світлу душу.

Жіночка перехрестилася та змахнула з очей сльозинки. Ярема ніяково посміхався.

— Борода навіть довша, ніж у нього! Я так переживала, коли ви були на тій клятій війні...

— Мамуньо, ми бачилися після неї, хіба не пам'ятаєте? Та війна вже давно минула.

Проте вона досі жила у спогадах.

— То було так небезпечно! А я не встигла виконати заповіт вашого батька і карталася за це. Якби ви померли самотнім... Ох, яке щастя, що Діва Марія вас уберегла, — пані Ярова знову перехрестилася. — Яка радість, що ви знову вдома! Тепер ми виконаємо його заповіт.

— Про що ви кажете? — Ярема зметикував, куди вітер дме, але спробував удати дурника.

З Ядвіґою такі штуки не працювали.

— Кажу про передсмертну волю вашого батька, — підкреслила останнє слово пані Ярова. — Незадовго до смерті у проклятій Вовчій війні він заповідав мені: не дозволь Яремі довго парубкувати, хочу, аби Ярема продовжив наш рід, вік сіроманця швидкоплинний та незбагненний... Ось такими були слова вашого батька. Я ж виконую його останнє бажання.

— Мамуньо, я розумію, але наразі не маю жодного бажання одружуватися!

— Годі поводитися, як хлопча! — відрубала Ядвіґа. — Ми вже мали цю розмову. Час настав! Вам уже двадцять три роки. Ваш брат Яків виховує дочку, його дружина вагітна другою дитиною. Ваша сестра Вожена має сина, а сестра Софія — двох!

Ярема знав, що битву програно, але здаватися не збирався.

— Отже, ви вже маєте чотирьох онуків, а невдовзі їх стане п'ятеро! Яків, Соня та Бозя старші за мене, тому...

— Досвідченіші, безперечно, — перебила Ядвіга. — Але мова саме про вас, Яремо. Поспілкуйтеся з ними за вечерею та збагніть нарешті, що нічого страшного у родині та батьківстві немає. Час створювати сім'ю й продовжувати рід, ясновельможний пане Яровий. Я вже знайшла дві чудові кандидатури...

— Мамуньо!

Характерник устиг забути, як нестерпно вона могла поводитися.

— Я погодила візити для знайомства, — невмолимо підвищила голос пані Ярова. — Якщо ви вважаєте, що мені до вподоби роль набридливої свахи, то помиляєтеся!

— Хіба мені не дозволено самостійно вирішити...

— Сину, я лише виконую волю вашого батька, — укотре з наголосом на останньому слові повторила пані Ярова. — Знали б ви, як складно знайти добру шляхетну дівчину для чоловіка вашого фаху! Та ще й у такому віці. За цих непростих умов можна залишитися зовсім без партії! Але тільки не мій син. Би отримаєте найкраще, як і належить шляхтичам гербу Равич.

Ядвіґа торкнулася пальцями коштовної емальованої брошки, що зображувала ведмедя родини Ярових.

— Але ж... — спробував заперечити Ярема.

— Згодом усе дізнаєтеся. Вашої відпустки стане для оглядин та ухвали остаточного рішення, — пані Ярова не залишала жодного шансу. — А зараз прошу мені вибачити, маю опікуватися святковою вечерею. Адже серед родичів, що зберуться відзначити радісний день вашого повернення, буде особисто пан Микола Яровий, у парі з яким ви спроможні проковтнути й двійко волів. Уперше за багато років наша родина збереться у повному складі, тому все має

1 ... 8 9 10 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тенета війни, Павло Дерев'янко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тенета війни, Павло Дерев'янко"