Читати книгу - "Записи меланхоліка, Емілія Санд"

14.06-17.06

Андрій знову був завантажений роботою і ми не мали змоги побачитись.Обмежувались довгими розмовами перед сном, хоча він ще дзвонив упродовж дня, але ми говорили не довго.В мене роботи багато не було, то ж я здебільшого байдикувала.І знову забувала вести записи.Знову,розповідати нема про що.Знову побутові справи.І голова як завжди забита думками про Андріяю.І більше ні про що думати неможу.

Ввечері коли Андрій подзвони ,моїй радості не було меж. Він запропонував  в суботу поїхати на природу.Він попередив, що будем не самі з нами будуть його колеги і їхні подруги.Я  погодилась, при цьому попередила що  їм  тільки рибу.Він сказав, що спеціально для мене візьме рибу.Запитав, чи будуть ще побажання.Я сказала , що ні.на цьому ми попрощались.

Отже, ранок суботи, стою біля під'їзду підїжає лада з якої лунає гучна музика.З тої машини визирнула голова Ігоря.Я зрозуміла, що це за мною.Сіла на заднє сидіння поруч з.Їхали ми весело під музику, і заразного реготання Ванька який травив час від часу анекдоти.Десь через годину ми зупинились, біля якогось комплексу.там було все для відпочинку альтанки з мангалами, красиве озеро з катамаранами.Ресторан, бар і  навіть невеличкий зоопарк.Я кий одразу привернув мою увагу.Коли ми розклались накришили салатів, одним словом накрили поляну ми пішли розглядати мешканців зоопарку.Найбільше люду були біля кроликів, звісно ж вони такі милі.Там був ще фазан.І ще якоїсь пташки. теж сподобались тваринки.І тоді  розповіла, що люблю тваринок і навіть допомагаю притулку для тварин грошима і руками.Трохи подивившись на тваринок, повернулись до компанії, бо ті хвилювались де ми.Вони там вже розігрівались, активно попивали самогонку.Пропонували й нам, але я відмовилась.Сказала, що буду пиво.І так під час розмов підоспіли й шашлики.І рибка, на моє замовлення.Взяв він мені скумбрію, прям вгадав я справді найбільше її люблю.Поїли, випили.Рибка виявилась дуже смачною, я похвалила шефа.На що Ванько гордо підняв голову. Андрій запропонував прогулятись.І ми пішли далі від шумної компанії.Пройшлись вздовж озера, потім присіли.І тут почав злегка допитувати.Чого  поводжу себе відсторонено, чого не спілкуюсь.Мене це трохи роздратувала.Я сказала, така моя  натура і плюс в мене як-не-як ще клінічна депресія.На що він мене спитав чи я не жартую.Сказала, що не жартую в мене підтверджений діагноз від лікаря.І розповіла, що ходжу на терапію.

Нащо він сказав я не розумію цього всього, це все фігня оці депресії.Сказав, що дратують скиглії й  взагалі це все придумано, щоб викачувати гроші з людей.Ще додав, так  що ти не вигадуй.Я все  не розумію цієї фігні її придумали ледарі які нічого не хочуть робити.

І тут мене прорвала.

"Не серйозно кажеш.Ти не уявляєш наскільки це серйозно.А той факт, що через цю недугу померло багато людей.Це по твоєму не серйозно? Як людина, яка відчула це все на своїй шкурі.Скажу, що це серйозно."

Потім я розвернулась і пішла.Сказала, щоб він мене не чіпав і що додому доберусь сама.Він почав доганяти.Чого образилась.

В той момент, щось не хотіла з ним говорити.Мені було трохи неприємно.Я  вийшла за територію комплексу, трохи пройшлась.Дійшла до траси і почала голосувати.Він дзвонив, але я не підіймала слухавку.Не хотіла говорити, в той момент була розлючена.На щастя довго стояти на трасі не прийшлось мене підібрали чоловік і жінка похилого віку.Не знаючи чого, я розповіла що посварилась з хлопцем.На що вони сказали, не переживай помиритесь.Жінка розповіла, що вони майже не щодня сваряться.Але все одно разом, бо люблять один одного.Вони довезли мене до під'їзду до міста, там я сіла на маршрутку.І поїхала додому. ще дзвонив, і не один раз.Я написала, що вже вдома зі мною все добре.Що мені зараз потрібен спокій.Приїхавши додому я завалилась на диван, і Влад як завжди мене заспокоював.