Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мандри Ґуллівера 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандри Ґуллівера"

213
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мандри Ґуллівера" автора Джонатан Свіфт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 48
Перейти на сторінку:
переказати його величності моє шанування.

– Перекажіть королю, – попрохав я свого гостя, – що, хоча мені як іноземному підданому не слід утручатися у внутрішні справи іншої держави, я боржник його величності – він урятував мене і подарував мені свободу. Я готовий, ризикуючи життям, захищати його особу та всіх ліліпутів від будь-якого ворога, що загрожує вторгненням у королівство!

Розділ 5

Королівство Ліліпутія займає частину узбережжя континенту, а імперія Блефуску – острів, розташований на північний схід від нього; протока завширшки вісімсот ярдів розділяє держави. Я ще жодного разу не був у тій частині берега, звідки видно острів, а дізнавшись про ймовірне вторгнення, і далі намагався не з’являтися там, побоюючись, що мене помітять з кораблів противника. Навряд чи у Блефуску могли знати про моє перебування в Ліліпутії – адже під час війни всілякі стосунки між сусідами було заборонено під страхом смертної кари, до того ж король заборонив вихід суден із портів своєї країни.

Нарешті розвідка повідомила, що ворожий флот стоїть напоготові в одній з гаваней у протоці, очікуючи попутного вітру. Зустрівшись із його величністю, я виклав йому план захоплення всіх неприятельських кораблів і дістав згоду на втілення задуму.

Перш за все я розпитав у досвідчених моряків про глибину протоки та дізнався, що навіть під час припливу глибина її в середній частині дорівнює сімдесяти глюмглеффам, – тобто приблизно шести європейським футам. У всіх інших місцях вона не перевищує п’ятдесяти глюмглеффів. Вирушивши на північно-східне узбережжя, я сховався за піщаним пагорбком та, дивлячись у свою підзорну трубу, нарахував близько п’ятдесяти військових кораблів блефускуанців.

Я одразу ж заходився готуватися до операції. Спочатку розпорядився доставити мені півтори сотні найміцніших та найдовших линв і велику кількість залізних брусів. Завдання було виконане швидко. Линви виявилися завтовшки не більшою за звичайну мотузку, а бруси – такими, як в’язальна спиця. Щоб виготовити те, що мені було потрібно, я зв’язав линви по три, а залізні бруси скрутив і зігнув у вигляді гачків. Кожен із цих п’ятдесяти гачків я прикріпив до кінців тросів.

Потім я знову рушив до того місця, звідки стежив за флотом ворога.

Знявши з себе одяг, черевики й панчохи, в самій шкіряній куртці я ввійшов до води за півгодини до початку припливу. Спершу я йшов убрід, а потім трохи проплив, поки знову не відчув під ногами дно. Мені довелося поквапитись, і вже за двадцять хвилин я опинився в гавані, де стояв ворожий флот. Моя несподівана поява спричинила паніку серед блефускуанців; помітивши мене, вони так жахнулися, що почали кидатися з кораблів у море. Тоді я вийняв приготовані мотузки і зв’язав їх у вузол, зачепивши гачки за ніс кожного корабля. Поки я цим займався, у моє обличчя та руки встромилися тисячі стріл. Тут мені й стали в пригоді окуляри, які я утаїв під час обшуку. Стріли завдавали болю та заважали працювати, але очі були захищені. Тепер лишалося підрізати якірні линви, що утримували кораблі, – і нарешті, взявшись за вузол, який з’єднував усі троси, я потягнув за собою півсотні ворожих військових кораблів.

Ворог розгубився. Блефускуанці гадали, що я маю намір просто знищити весь флот або пустити кораблі за течією, – але, побачивши, що я перерізаю якірні линви, вони впали в розпач. Не звертаючи уваги на крики й тужливий лемент, я вибрався з-під обстрілу, тягнучи кораблі за собою. І тільки опинившись у повній безпеці, я зупинився, щоб витягти з обличчя та рук кляті колючки, зняти окуляри й годинку перепочити, поки вода трохи спаде. Потім, неушкоджений, я щасливо прибув зі своїми трофеями до головного порту Ліліпутії.

Його величність і весь двір перебували, чекаючи, на березі; на середині протоки вода доходила мені до шиї, і з берега було видно тільки півмісяць кораблів, що наближалися. Король був вирішив, що я потонув, а ворожий флот наближається з найсерйознішими намірами, та незабаром його величність зрозумів: тривога марна. Я вийшов із води, трусячи линвами, до яких були прив’язані кораблі, і голосно вигукнув: «Хай живе король Ліліпутії!» Щойно я наблизився до його величності, я був удостоєний найвищої похвали й титула нардака – найпочеснішого в королівстві.

На жаль, честолюбство сильних світу цього не має меж. Король одразу ж забажав, щоб я винайшов спосіб повністю обеззброїти ворога. Йому нетерпеливилося перетворити імперію Блефуску на провінцію Ліліпутії, знищити всіх тупоконечників і змусити блефускуанців розбивати яйця з гострого краю. Тобто остаточно стати володарем усесвіту. Одначе я всіляко уникав розмов на цю тему, а коли його величність усе-таки почав вимагати від мене відповіді, прямо й рішуче заявив, що ніколи не стану знаряддям завойовника.

Цього король Ліліпутії мені не пробачив.

Те, що я в неласці, зрозуміли і члени державної ради. Дехто з них був на моєму боці, однак їх була меншість; таємних ворогів у мене стало набагато більше. Така вдячність володарів. І не минуло двох місяців, як його величність і віддані йому міністри розв’язали проти мене справжню війну.

Та повернімося до мирних часів. За два тижні після мого подвигу з Блефуску прибуло посольство імператора. Урочистий кортеж, який складався з шести парламентерів і почту в п’ятсот персон, уповні відповідав важливості події. Я брав участь у перемовинах і, завдяки своєму дійсному чи уявному впливові при дворі, надав чимало послуг посольству. По закінченні офіційної частини візиту блефускуанці відвідали мене. Не припиняючи висловлювати захоплення моєю винахідливістю й хоробрістю, посли передали мені запрошення імператора Блефуску відвідати його острів. Потім гості попросили дати кілька прикладів моєї дивовижної сили, про яку складають легенди. Я охоче задовольнив послів, показавши декілька простих фокусів. Подив їх був надзвичайним, і ми розлучилися, задоволені одне одним. Наостанок я пообіцяв обов’язково відвідати їхній острів.

Зустрівшись із королем Ліліпутії, я попросив у нього дозволу побувати в імперії Блефуску. Його величність погодився, але при цьому поводився дуже холодно. Мені й на думку не спадало, що на мене вже встигли звести наклеп Флімнап і Болголам, доповівши королю, що я нешанобливо говорив про нього у приватній бесіді з блефускуанцями. Однак моє сумління було чисте, тому я простодушно подякував королю за милість, хоча і став усе частіше задумуватися про звичаї, що панують на вершинах влади.

Слід зауважити, що посли Блефуску розмовляли зі мною через перекладача, а офіційні перемовини проводилися ліліпутською мовою – це була вимога короля, він користувався правом переможця. Мова блефускуанців відрізняється від ліліпутської не більше, ніж дві споріднені європейські мови, і завдяки географічній близькості обох держав і щільним торговельним зв’язкам у минулому мовних бар’єрів між сусідами не існує. Звичай відряджати молодих людей подивитися світ, познайомитися з історією та життям іншого народу призвів до того, що рідко можна було зустріти освічену людину, моряка або купця з приморського міста, який не володів би обома говірками. У цьому я переконався, коли вирушив до острова Блефуску засвідчити пошану імператорові.

Цей візит у подальшому виявився неоціненним – у той час, коли злісні мої недоброзичливці несправедливо звинуватили мене. До того ж тепер я мав найпочесніший титул у Ліліпутії, що давав мені право не дотримуватися деяких особливо принизливих пунктів угоди, що подарувала мені волю. Договір мені не подобався, а король після перемоги над блефускуанцями про нього й не згадував.

Це ж бо і розлютило моїх недоброзичливців.

Розділ 6

Я не маю бажання повторювати тут наклепи, які, немов тінь, повзли за мною. Урешті-решт вороги та заздрісники

1 ... 8 9 10 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри Ґуллівера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри Ґуллівера"