Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

– І де ж ти могла втратити камінь? – відірвала мене від думок Фанні. – Може, у купальні витрусила? – припустила вона.

– Ні, Фанні, я впевнена, що в мене його поцупили, – поділилася я своїми думками з маленькою жінкою, чиї очі від здивування розширилися, і вона майже перестала дихати.

– Що? – прошепотіла ошелешена мати сімейства і повернула голову до своїх різноколірних діточок, які притихли й теж спрямували свої чорні оченята на мене.

– Ой, ні, Фанні, ти що? Я зовсім не про вас! Навіть думки такої не було, що це хтось із дітей! – швидко запевнила я здивовану маму. – До того ж я майже впевнена, що знаю, хто це зробив.

– Хто? – запитала жінка вже сміливіше.

– Цей бандерлог – Регіт.

– Бандерлог? Що це таке?

– Не хочу зачіпати твої почуття, тому краще не пояснюватиму, – відповіла я.

– Треба сказати Роні, – не стала наполягати Фанні. – Нехай розбереться з цим. Вкрасти у гостя – це нечувано!

– У мене немає доказів, як я можу його звинуватити? Та й кристал він, напевно, вже десь запроторив, – помітивши, як знову округлилися очі жінки, виправляюся: – сховав.

– Все одно треба сказати, – Фанні не погодилася з моїми аргументами, – Він вождь, він повинен знати все.

З якою гордістю вона це сказала: «Він вождь!» Ціла футбольна команда дітей, а туди ж! Жінка, незалежно від національності, віку чи виду, завжди залишається жінкою. Ось навіть плечі розправила трохи, коли заговорила про чоловіка.

– Гаразд, подивимося, – погоджуюсь я, потім вирішую змінити тему на іншу, яка мене цікавить.

Пересунула товстий домотканий килим до стіни, сіла на нього, підібгавши під себе ноги, і запитала господиню, яка примостилася на диван:

– Фанні, а скільки років твоєму синові?

– Бріту всього десять рочків, правда, синку? – ласкаво звернулася мама, ніжно погладжуючи його пухкеньку щічку.

– А чому ти завжди носиш його з собою? Адже у тебе багато помічниць. Він же може ходити сам?

– Звичайно, може, але мені спокійніше, коли він біля мене.

– Не розумію, – зніяковіло відповіла я.

Фанні посадила малюка поруч і підкотила рукав сукні.

– Ось.

– Що ось? – ще більше розгубилася я, розглядаючи її руку вище ліктя. – Дуже гарно, і що?

Ну так, красиво! Три татуювання з хитромудрим орнаментом оперізують руку.

– Ось це, – показала пальчиком на нижнє татуювання Фанні, – з'являється, коли жінка готова до зачаття. Це, – вказала вище, – з'являється в найсприятливіші роки для народження дитини. А це… – її пальчик завмер на верхньому татуюванні, і вона замовкла.

Я зрозуміла без слів, що вона мала на увазі. Це їхня остання дитина. Хлопчик. Спадкоємець роду.