Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Одначе відповіді не отримала, й тоді Лізетт розвернулася, щоб піти нагору. Клята нога знову нагадала про себе ломотою. Пролунав новий дзвін. Вдруге парадні двері відчинилися, з'явився князь Міхай. Він виглядав фактурно та грізно, довгий хутряний каптур покривав його голову. Він пробурчав щось свиті й та миттю пішла виконувати доручення. Схоже трапилася халепа, про що свідчив злий вираз на обличчі князя. Лізетт наважилася йти далі, наперекір білю, поки Міхай її не помітив на сходах. Як раптом князь радісно вигукнув:
   — Саме так має зустрічати свого князя дружина, справжня любляча княгиня — з високо піднятою головою, всупереч травмі та ймовірній смерті!
Баронеса здивовано озирнулася. Він говорив до неї.
   — Добрий вечір, князю! Нарешті у цьому замку хтось звернув на мене увагу!
   — Даруй, серденько. Рузик!.. – грізно заволав Міхая, викликаючи дворецького.
Карликуватий чоловік прибіг одразу ж та зігнувся у поклоні.
   — Ви прибули, мій князю. Слухаю вас, мій господарю.
   — Це я тебе слухаю! – почав відчитувати. – Чому не подбали про гостю за моєї відсутності?! Га?! Чому у неї голодний погляд?! Що за самовільство?!
   — Пробачте, мій князю, – дворецький опустив голову ще нижче. — Княгиня Доріана звеліла не хвилювати гостю.
   — Що?! Хто велів? Нагадай но мені чиїх розпоряджень ви повинні дотримуватися, чию волю виконувати?! Я кого питаю?!

Лють князя не мала меж. Він став багряним, як буряк, і здавалося, що зараз схопить довгий шкіряний батіг та почне бити всіх присутніх у замку.
   — Ваша Високість, прошу!
Баронесі здалося, що дворецький знепритомніє від страху.
   — Якого біса ви слухаєте, що говорить Доріана?! Я ваш князь! Владнай усе! Хутко, доки я не передумав відрубати тобі голову!

Дворецький Рузик зірвався з місця та, не дивлячись на поважний вік, побіг віддавати розпорядження прислузі. Лізетт мовчазно бурила князя гострим зором.