Читати книгу - "~емоційні гойдалки ~, Ліана Шведар"

— Це буде чудовий подарунок! — подумала Джулі. — Думаю він точно оцінить, якщо я знайду щось особливе, чого немає в кожному книжковому магазині.

Ємі закивала головою:

— Точно! Книгу — це ідеальний вибір.

Джулі погодилася, і разом вони вирушили до магазину, щоб знайти ідеальний подарунок для Макса.
Там, серед полиць з колекційними виданнями, Джулі знайшла саме ту книгу, яку шукала — вишукано оформлену, з особливим, обмеженим тиражем. Вона одразу уявила, як Макс отримує цей подарунок, і її серце наповнилося теплом. Вона не могла дочекатися вечора, але вже знала: цей день буде для неї особливим, незважаючи на всі сумніви.

Коли все було готово, дівчата викликали таксі, щоб приїхати на місце в зазначений час. Однак, як на зло, дорога була переповнена автомобілями, і вони запізнювалися. Джулі, нервово постукуючи пальцями по екрані телефону, дивилася на годинник і подумки проклинала пробки. Ємі, помітивши її стан, намагалася заспокоїти:

— Розслабся, все буде добре. Він все одно не почне святкувати без тебе.

Але хвилювання не спадало. Джулі розуміла, що сьогодні важлива подія, а її запізнення могло зіпсувати перше враження.

Коли таксі нарешті під'їхало до ресторану, Ємі голосно присвиснула:

— Оце розкіш!

Джулі здавалося, що це місце тільки підкреслювало її почуття неповноцінності. Вона вже була тут раніше — це був улюблений ресторан Макса, але цього разу все здавалося набагато серйознішим. Можливо, через особливу важливість події.

На вході їх зустрів охоронець, що перевіряв списки гостей.

— Джулі Кроул, — невпевнено промовила вона, намагаючись зберегти спокій.

Охоронець глянув на список і підняв брови:

— А ваша подруга?

— Вона зі мною, — швидко відповіла Джулі, поки Ємі знизула плечима.

Охоронець зам'явся, вивчаючи їх уважно, перш ніж сказати:

— Зачекайте, будь ласка, я маю уточнити.

Дівчата обурено переглянулися. Це було явно принизливо. Джулі відчула, як всередині все стиснулося. Невже це початок кінця вечора?

Раптом їм назустріч вийшла розкішна блондинка в чорній класичній сукні. Її поява була немов сцена з фільму — вся увага одразу зосередилася на ній. Вона підійшла до дівчат з помітною зверхністю на обличчі.

— Так, так. Що тут у нас? — її голос лунав холодно і різко. — Дівчатка, ви, мабуть, помилилися адресою. Ми стриптизерок не викликали, — презирливо промовила вона, а її подруги позаду вибухнули сміхом.

Джулі стиснула кулаки, а Ємі, не витримавши, взірвалася:

— Що ти собі дозволяєш, курво! Щоб ти знала, моя подруга ніяка не стриптизерка! Вона дівчина іменинника! Так що прикрий свого ботоксного рота, доки я тобі не врізала!

— Дівчина? — розсміялася блондинка, і всі навколо підхопили хвилю сміху. — А іменинник про це знає?

Ємі зробила крок вперед, готова до нових знущань, але Джулі, помітивши Макса в залі, взяла її за руку:

— Ємі, залиш її, вона того не варта, — сказала Джулі, відчуваючи, як усередині щось болісно стискається.

— Як знаєш, Джулі, — сказала Ємі, важко видихнувши, — але я не залишусь тут більше ні на хвилину. Я йду.

— Зачекай мене, — відповіла Джулі. — Я теж не маю бажання тут залишатись. Тільки подарунок віддам.

— Добре, я чекатиму на вулиці, — Ємі повернулася і пішла до виходу.

Макс побачив Джулі і швидко вибачився перед співрозмовником, поспішаючи до неї.

— Що тут відбувається, Луїза? — холодно запитав він, звертаючись до блондинки.

Луїза усміхнулася, піднявши руки:

— Нічого особливого, — її тон був напружений. — Ми тут мило спілкуємось з твоєю...хм, «дівчиною».

Макс сердито глянув на неї.

— Зайди всередину! — грізно наказав він.

Луїза підкорилася, кидаючи на Джулі останній зневажливий супернецький погляд.

Коли Макс повернувся до Джулі, його очі одразу змінили вираз — від злості до вини. Він подивився на її вбрання, і серце стислося. Це було неймовірно привабливо, але ситуація все зіпсувала. Він мовчки зняв свій піджак і накинув їй на плечі, ніжно обійнявши.

— Вибач. Вибач за них. Що вона тобі сказала? — прошепотів Макс, дивлячись їй у вічі.

Джулі стояла немов скам’яніла, її внутрішня біль від приниження зростала з кожною секундою. Але вона не хотіла псувати його свято.

— Все добре, Макс. Тобі нема за що вибачатись, — тихо сказала вона, хоча всередині їй хотілося плакати. — Але я, напевно, піду.
Її руки тремтіли, коли вона витягнула подарунок з сумки — книгу, яку вибирала довго і з великою турботою. Вона знала, що Макс цінує символіку, і цей подарунок мав для нього особливе значення.

— Це для тебе. Сподіваюсь, ти зрозумієш, чому я вибрала саме її, — сказала Джулі, подаючи подарунок.
Макс поглянув на подарунок, і його обличчя трохи прояснилося. Він згадав їхній перший вечір разом і був зворушений тим, що Джулі пам’ятає його улюблений фільм. Але цей вечір уже був зіпсований. Він обійняв її ще раз, ніжно і тепло.

— Я не хочу, щоб ти йшла, — тихо сказав він, обіймаючи її міцніше. — Ти для мене важлива.

Джулі посміхнулася, але її очі вже були сповнені сліз. Вона знову спробувала видихнути, щоб стриматися.

— Тобі час повертатись до гостей, — слабко усміхнулася Джулі, намагаючись залишатися сильною.

Макс не став її  більше  затримувати, хоча його серце стискалося.

— Я зателефоную, — сказав він, поцілувавши її на прощання.

Джулі зняла піджак, щоб віддати йому, але він її зупинив:

— Залиш. Потім заберу, — сказав він, ще раз поцілував її в щоку й пішов назад до зали.

Джулі стояла на мить, відчуваючи глибоку порожнечу. Все, чого вона так чекала, було зруйноване одним вечором.

Ємі не стала більше підіймати цю тему, лише проворчала:

— Ну і зміїне кодло.

Джулі розсміялась крізь сльози.
— І не кажи...

— То що,куди поїдемо до тебе чи до мене? Візьмемо вина, піццу, заїмо горе й подивимося кіно.

Але Джулі, хоч і відчувала потребу в підтримці, м'яко відповіла: