Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Як течія річки 📚 - Українською

Читати книгу - "Як течія річки"

172
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як течія річки" автора Пауло Коельо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 41
Перейти на сторінку:
у цьому папері показує одну й ту саму вулицю, кожен із нас містить у собі той самий Усесвіт, – сказав він.

І всі присутні заплескали в долоні – так їм сподобався його образ.

Музика, яка лунала в каплиці

На день мого народження Всесвіт нагородив мене подарунком, який я хотів би розділити зі своїми читачами.

Посеред лісу, розташованого поблизу маленького міста Азерекс, на південному сході Франції, стоїть невисокий пагорб, порослий деревами. Посеред літа, коли у Франції померли від спеки п’ять тисяч людей, а температура сягала сорока градусів Цельсія, ми не мали особливої охоти перетинати кукурудзяне поле, цілком знищене спекою. Але я сказав дружині:

– Колись, повертаючись від аеропорту, я вирішив перетнути отой ліс. Дорога тоді здалася мені дуже гарною. Чи не хочеш по ній пройтися?

Кристина побачила білу пляму між деревами й запитала, що то є.

– Невеличка каплиця.

Я сказав, що дорога проходить побіля неї, але того єдиного разу, коли я її проминав, вона була замкнена. Ми звикли спостерігати гори і поля й знаємо, що Бог перебуває повсюди й немає потреби входити до будівлі, спорудженої людськими руками, щоб зустрітися з Ним. Нерідко, під час наших тривалих прогулянок ми мовчки молилися, слухаючи голос природи й розуміючи, що світ невидимий завжди виражає себе через світ видимий. Через півгодини після того, як ми увійшли до лісу, з’явилася каплиця й у нас виникли неминучі запитання: хто її збудував? Навіщо? На честь якого святого чи святої?

Та наблизившись до каплиці, ми почули музику й голос, який, здавалося, наповнив радістю повітря, яке нас оточувало. «Коли я тут проходив минулого разу, то не бачив цих гучномовців», – подумав я, і мені здалося дивним, що на стежці, якою дуже рідко проходили, хтось надумав прилаштувати музику.

Тепер двері каплиці були відчинені. Ми ввійшли й, здавалося, опинилися в іншому світі: каплиця була освітлена ранковим сонцем, над вівтарем виднівся образ Непорочного Зачаття, три ряди лав, а в кутку дівчина років двадцятьох акомпанувала собі на шестиструнній гітарі й співала, не відриваючи погляду від святого образу, що висів перед нею.

Я запалив три свічки, які зазвичай запалював щоразу, коли вперше приходив до незнайомої церкви (для себе, для своїх друзів і читачів, для своєї праці). Потім обернув голову й подивився назад: дівчина помітила нашу присутність, усміхнулася й грала далі.

Відчуття Раю, здавалося спустилося на нас із неба. Ніби відчуваючи, що відбувається в моєму серці, дівчина поєднувала музику з тишею, під час якої молилася.

І я відчув, що переживаю незабутні хвилини у своєму житті – мене навідало те відчуття, що зазвичай опановує нас, коли магічна мить уже минула. Я перебував тут весь цілком, без минулого, без майбутнього, живучи лише цим ранком, цією музикою, цією розслабленістю й несподіваною молитвою. Я ввійшов у стан обожнювання, екстазу, вдячності за те, що я живий. Після рясних сліз і через мить, яка мені здалася вічністю, дівчина зробила паузу, ми з дружиною підвелися, подякували їй, і я сказав, що хотів би надіслати їй подарунок за те, що вона наповнила миром мою душу. Вона відповіла, що приходить до цієї каплиці щоранку, й що така її манера молитися. Я наполягав, що хочу зробити їй подарунок, вона завагалася, але зрештою дала мені адресу монастиря.

Наступного дня я надіслав їй одну зі своїх книжок і незабаром одержав від неї відповідь, що того ранку вона покинула каплицю, переповнена радістю, бо подружжя, яке туди ввійшло, прилучилося до поклоніння Богові й до чуда життя.

Простота каплички, голос дівчини, ранкове світло, яке все затопило, укотре показали мені, що велич Бога виражає себе в простих речах. Якщо хтось із моїх читачів проминатиме невеличке містечко Азерекс і побачить каплицю посеред лісу, нехай зайде туди. Якщо це буде вранці, він почує, як молода дівчина славитиме Творіння своєю музикою.

Її звуть Клавдія Кавежир, а адреса в неї така: Спільнота Нотр-Дам де л’Орор, 63850 – Оссун, Франція. Безперечно, вона буде дуже рада одержати поштову листівку.

Озеро Диявола

Я милуюся чудовим природним басейном поблизу села Бабінда в Австралії. До мене підходить тубільний юнак.

– Обережно, не посковзніться, – каже він.

Невеличке озеро оточене великими каменями, але вони залягають міцно й по них можна пройти.

– Це місце називається Озером Диявола, – провадить хлопець. – Багато років тому Оолона, вродлива аборигенка, одружена з воїном, який жив у Бабінді, закохалася в іншого чоловіка. Вони втекли в ці гори, але чоловік Оолони наздогнав їх. Коханець утік, а Оолону чоловік убив і вкинув у ці води.

Відтоді Оолона зваблює всіх чоловіків, які наближаються до озера, своїм утраченим коханням і душить їх у своїх водяних обіймах.

Згодом я розпитав власника невеличкого готелю, що стоїть над Озером Диявола.

– Це може бути й забобон, – прокоментував він. – Але за десять років тут утопилися одинадцять туристів, усі – чоловіки.

Мрець у піжамі

Я прочитав на порталі новин в Інтернеті: 10 червня 2004 року в місті Токіо знайшли мерця в піжамі.

Ніби нічого дивного; на мою думку, більшість людей помирають у піжамі в таких випадках:

• вони помирають уві сні, що є справжнім благословенням;

• вони помирають в оточенні родичів або на лікарняному ліжку – у такому разі смерть настає не відразу, і ми маємо час підготуватися до появи «небажаної гості», як назвав смерть бразильський поет Мануел Бандейра.

Далі в повідомленні було сказано: він помер у своєму помешканні. Проте, виключивши гіпотезу з лікарнею, ми залишаємося при думці, що він помер уві сні, не страждаючи, навіть не усвідомлюючи, що не побачить світло наступного дня.

Але залишається ще одна можливість: напад бандита, який спричинив смерть.

Хто знає Токіо, тому відомо, це грандіозне місто є одним із найбезпечніших місць на світі. Пригадую, як одного разу я зупинився пообідати зі своїми видавцями перед подорожжю по внутрішніх регіонах Японії, а всі наші валізи залишилися на видноті, на лаві, що стояла за автомобілем. Я відразу сказав, що це дуже небезпечно, немає сумніву, що хтось проходитиме мимо, побачить наші валізи і зникне з нашим одягом, документами та всім іншим. Мій видавець усміхнувся й порадив мені не турбуватися – він не чув про подібне давно (і справді нічого з нашими валізами не сталося, попри те, що я перебував у напрузі протягом усього обіду).

Але повернімося до нашого мерця в піжамі: там не було жодного знаку боротьби, насильства чи чогось подібного. Офіційний представник столичної поліції в інтерв’ю одній із газет, заявив з усією переконаністю, що

1 ... 8 9 10 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як течія річки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як течія річки"