Читати книгу - "Привіт, море! Я повернулась, Марі Лі"

Щойно увійшовши до холу нашого готелю, ми відчули неймовірні аромати, які долинали до нас із ресторану. Мимоволі облизуючись, ми з Матвієм переглянулися і, розсміявшись, поспішили до ліфта, щоб устигнути закинути свої речі до номеру, перш ніж сісти за трапезу. В очікуванні доки відчиняться дверцята, я знову замилувалася розкішно прибраним інтер’єром. Саме тому, коли ліфт, нарешті, зупинився і двері відчинилися я, захоплена власними думками, зовсім не дивлячись, ступила вперед. І наткнулася на високу перешкоду, яка аж надто приємно пахла.

Засоромлено відсторонившись та піднявши взір, я помітила що моя перешкода дивиться на мене з іскристими від сміху очима. І саме ці очі в той же час прикували мій погляд і я потонула в них, неначе в меду.

- З Вами все в порядку? – тихий оксамитовий голос враз привів мене до тями. І тільки зараз я збагнула, у яку безглузду ситуацію втрапила.

- Т-так. – ледве змогла вимовити, червоніючи, немов буряк – Вибачте.

- Пусте. – махнув рукою незнайомець з тією ж веселою посмішкою.

Ми розійшлися. Я з Матвієм ступила в кабіну ліфта і тільки зараз побачила маленьку дівчинку років п’яти, яка міцно тримала незнайомця за руку. Перед тим, як дверцята ліфта зачинилися, я встигла помітити, як чоловік з донькою синхронно обернулися і зацікавлено глянули прямо на нас своїми медовими очима. Під час вечері ця пригода все не виходила в мене з голови. І я корила сама себе за необачність і глибоко зітхала, думаючи про те, яке дурне враження справила на незнайомця.

Пізніше, опинившись, нарешті у своєму номері, я загнала Матвія у душ, а сама вийшла на просторий балкон. Прохолодний вітерець розвівав моє світле волосся, і мені раптом відчувся легкий порух, ніби хтось тихо дмухнув на мою щоку. Підвівши очі догори, я помітила чорне полотно неба, всіяне мільярдами миготливих світлячків. Помітивши серед них одного найяскравішого, я прикипіла до нього затьмареним взором і ледь чутно прошепотіла: «Михасю, я сумую. Я так сумую…»