Читати книгу - "За мить до вічності, Teremok"

***

Час, як і все навколо, у їхньому світі був ілюзією. Після того, як Мирослав і Ярина провели свої дослідження, вони успішно повернулися додому, залишивши позаду той дивний та загадковий світ. Вони стали важливими людьми в їхній реальності, але, зрозумівши істину, вже не могли сприймати своє існування так, як раніше.

Якось, у тиші вечора, коли сонце повільно зникало за горизонтом реальності, вони сиділи разом, згадуючи про той світ — коробку на підвіконні. Виявилося, що там, у їхньому маленькому світі, час рухався зовсім інакше. Для нас один день — це лише один день, але для них кожен день виявлявся цілим роком.

Уявіть собі: коли ми живемо один день, вони переживають цілий рік. І ось, у той самий час, коли на нашій землі ми вітаємо весну, їхні батьки все ще знаходяться в середині зими. Бабуся з дідусем — в осені. А коли нам, в нашій реальності, буде літо, то скіріш, уже Левко буде досліджувати світи та бавити своїх таких смішних та маленьких діточок, а пам’ять про визначних дослідників будуть увіковічувати.

Там, у коробці, кожен сезон був свій, кожен рік — свій власний. Вони жили лише 90 років, але це були всього 90 днів у нашій реальності. Можливо, в нашому світі це був би один цикл сезону, але для них — ціле життя.

Так світ, що вони знали, більше не був простим. Це була нескінченна коробка, де час набував іншого вигляду. І хоч вони повернулися в свій звичний світ, відчуття того, як довго вони були частиною іншого часу, залишалося з ними назавжди.

Вони дивилися на звичайний підвіконний світ, на простір, який став їм рідним. І кожен рух, кожен подих у їхньому світі здавався невидимою ниткою, яка все ще пов'язувала їх з тим маленьким, але таким безмежно великим світом. Вони розуміли одне: весь цей час вони були частиною чогось більшого. І це знання залишалося з ними, тепер уже на все життя.

І коли вони підійшли до вікна, відчувши приємний вітерець і м'яке світло весняного сонця, в їхніх серцях залишилася тиша. Тиша, в якій лунала лише одна думка: Час — це не те, що ми звикли думати. Час — це весь світ, який ми коли-небудь зрозуміємо...

А поки що — весна. В реальності. І це було досить.

Кінець