Читати книгу - "Очі Лісу, Денис Ряполов"

– Або ж ми з тобою такі круті мандрівники та знавці лісу, що вийшли хто зна куди…

– Може.

Катя опустила руку у відро і поводила нею:

– Яка тепла! Все, я йду митися.

– Поклич, якщо тобі буде потрібна допомога, – Мілана підморгнула подрузі.

– Збоченка! – Катя взяла відро за дерев’яну ручку і поставила його на підлогу. – Я потім тебе покличу.

– З нетерпінням чекатиму, – Мілана засміялася.

Катя дістала рушник, мило, твердий шампунь, свіжу білизну, футболку та штанці і віднесла в коридор, де залишила на стільці, потім повернулася за водою та півлітровою банкою.

– Я покличу тебе, коли помию голову.

– Буду чекати, – Мілана знову їй підморгнула.

– Як я тебе терплю? – Катя закатила очі і вийшла.

– Бо ти мене любиш, мала! – крикнула їй Мілана.

Катя поставила посеред коридору балійку. Вона нагнулася, вилила на голову повну банку теплої води, потім натерла волосся твердим шампунем. Вони змивала шампунь і дивилася, як піна стікає по волоссю в балійку. Потім вони витерла волосся, зав’язала на голові рушник, роздягнулася та залізла босими ногами в балійку сама.

– Як же класно, – тихо сказала вона.

Катя намилилася, почекала хвилини дві і потім змила з себе густу піну. Кожного разу, коли тепла вода текла по обличчю, зігріваючи її, Катя посміхалася. Нарешті, вона вилізла з балійки, витерлася та перевдягнулася у свіжий одяг.

– Я все! – голосно сказала вона і виплеснула воду з балійки на вулицю.

– Ох, виходить, що я пропустила найцікавіше, – Мілана стояла у дверях кухні. – Класно бути чистою?

– Просто щастя!

Катя посміхнулася подрузі і пішла на кухню.

У каструлі тихо булькала гречка, Катя помішала її та додала трохи води та солі. Вона дістала дві тарілки та поставила їх на стіл.

За вікном все так само йшов дощ і було темно, наче у ранніх сутінках, що завжди наступають несподівано зимою. Десь далеко чувся грім.

– Оце так з’їздили в Карпати…, – зітхнула Катя.

– З ким ти там розмовляєш, подружилася з мишами?

Мілана увійшла на кухню, вона витирала своє довге руде волосся та із усмішкою дивилася на подругу.

– Як твій душ?

– Суцільний холод та дискомфорт, але я вижила і цілком задоволена, – Мілана сховала брудний одяг у пакет та сіла біля пічки. – Що у нас зараз? Обід? Вечеря? Де їдло, мала?

Катя знову помішала гречку та додала туди консерви з тунцем:

– Вже скоро.

– Я б зараз вбила за піцу із сиром! – Мілана нагнулася над каструлею та повела носом над нею. – Слухай, класно пахне!

– Завари чай, все одно поряд стоїш.

– І то правда…

Мілана поставила на піч чайник, потім вдягла кофту та сіла за стіл. Катя помітила, що подруга помітно шкутильгає і насупилася.

– Як твоя нога?

– Трохи набрякла…

– Трохи?

– Ну гаразд, – Мілана зняла шкарпетку і показала синець на стопі.

– Ох, – видихнула Катя. – Давай зробимо холодний компрес.

– Здуріла? Я тільки-но зігрілася! – Мілана зобразила страх та зашкутильгала геть від столу.

– Гаразд! Заспокойся! – Катя засміялася. – Сиди вже, але потім все одно краще компрес зробити, а то ти взагалі не зможеш ступити на ногу.

– Добре… і більше не лякай мене так, ман’ячка!

Мілана посміхалася, вона підійшла до пічки та перемішала гречку.

– Вже скоро.

– Хей, та ти не така вже і безпомічна, – здивувалася Катя.

– Та я багато чого вмію готувати, мене мама постійно саму залишала, ще як я була мала, от і навчилася. Тільки не говори нікому, я багато працювала над моїм іміджем.

– Іміджем інста-дівки із довгими віями та дорогим манікюром?

– Так, – Мілана перемішала гречку та спробувала її. – Готова, нумо вже їстоньки…

Від гречки на тарілках підіймався пар. Дівчата накинулися на їжу, вони й не уявляли, які були голодні.

– Як же це смачно, – промовила із повним ротом Мілана. Вона проковтнула гречку і вказала виделкою на подругу: А що у нас на десерт?

– Печиво, ще є трохи шоколаду, – відповіла та.

– Супер!

Мілана відсунула пусті тарілки на край столика. Потім вона набрала воду в туристичний чайник і поставила його на піч.

– А тепер ти мені зізнаєшся, що бачила в лісі? – запитала Катя.

– Мала, ти про що?

– Ти говорила, що чиїсь очі бачила…

– Бачила, то й що, – Мілана знизила плечі і поставила на столик дві кружки. – То міг бути хто завгодно: їжак, лис, заєць, або просто хтось малий та пухнастий.