Читати книгу - "Друг брата: На повній швидкості, Настя Левченко"

Аліна не любила визнавати поразки.

Але вона явно недооцінила одну річ – уроки з Романом.

– Ти так ніколи не виграєш у серйозній гонці, – Роман перевів погляд на неї, коли вона в черговий раз вийшла з повороту не так плавно, як треба.

– Та ну? – Аліна сперлася на кермо і сердито глянула на нього. – Якщо ти такий розумний, чому сам не їдеш?

Роман хмикнув, нахилився до неї і однією рукою ледь торкнувся її руки, що лежала на коробці передач.

– Бо зараз твоя черга вчитися.

Її пальці ніби обпекло.

Вона ковтнула повітря і швидко відвела погляд на дорогу.

– Ти дуже напружена, – Роман говорив тихо, але його голос змушував мурашки бігти по шкірі. – Кермо має бути продовженням твоїх рук, а не ворогом.

– Я не напружена, – буркнула вона, додаючи швидкість.

– Та ну? – він знову усміхнувся. – Доведеш?

Аліна стиснула щелепи і натиснула на газ.

Машина рвонула вперед.

Вони мчали нічними вулицями, і Роман не переривав її – тільки зрідка кидав короткі зауваження, але без звичної насмішки.

Цього разу його голос був м’яким.

Несподівано для себе Аліна почала розслаблятися.

– Ось так, – сказав Роман, коли вона ідеально вписалася в поворот. – Краще.

Аліна відчула, як гордість розливається по її венах.

– Бачиш? – вона кинула йому погляд. – Я не безнадійна.

Роман трохи нахилив голову, не відводячи від неї очей.

– Я ніколи так не казав.

Цей його погляд знову вибив її з рівноваги.

Вона швидко відвернулася до дороги.

– Куди далі?

– Зупинись, – несподівано сказав він.

– Що?

– Просто зупинись.

Вона не стала сперечатися – плавно загальмувала і заглушила двигун.

– І що тепер?

Роман мовчки дивився перед собою.

Декілька секунд між ними було тільки тишу, але ця тиша гуділо сильніше за будь-який мотор.

А потім він заговорив.

– Чому тобі це так потрібно?

Аліна стиснула пальці на кермі.

– Що саме?

– Гонки.

Вона трохи подумала, перш ніж відповісти.

– Ти ж знаєш, який у мене брат. Він завжди контролював усе. Вирішував, що мені можна, а що ні.

Роман кивнув, але нічого не сказав.

Аліна зітхнула.

– Гонки – це свобода. Коли я за кермом, мені все одно, що хтось може бути проти.

Роман мовчав.

Вона зважилася кинути на нього погляд.

І зустріла його очі.

Темні. Глибокі. Повні чогось, що вона не могла зрозуміти.

– Я розумію, – тихо сказав він.

Її серце зробило дивний кульбіт.

Несподівано Роман потягнувся вперед і повільно, майже невідчутно, поправив пасмо її волосся за вухо.

Аліна завмерла.

Їхні обличчя були занадто близько.

Її пальці стиснулися на сидінні.

Він теж завмер.

А потім…

Він відсахнувся, ніби тільки що усвідомив, що зробив.

– Їдемо, – його голос став хрипким.

Аліна мовчки завела двигун.

Але тепер у повітрі між ними було щось інше.

Щось небезпечне.

Щось, що ні вона, ні він не могли більше ігнорувати.