Читати книгу - "Як (не) закохатись у королеву секонд-хенду, Лана Рей"

Я стояв і дивився, як тендітна дівоча фігурка віддаляється від мене.

Повагавшись кілька хвилин, я поспішив за нею.

Я ще не знав, що скажу Кірі, але відчував, що шкодуватиму, якщо зараз дозволю їй ось так піти.

Наздогнавши дівчину, я доторкнувся до її плеча, щоб зупинити.

Того, що сталося далі, я точно не очікував.

Наступної миті моє тіло пронизав раптовий і гострий біль. У мене перехопило дихання, ноги підкосились і я гепнувся на коліна.

- Гордієнко...- шоковано прохрипів я .

- Трясця! Кириле! Вибач... Я не хотіла тобі зашкодити... Дуже боляче? Викликати швидку? - Торохтіла перелякана Кіра, допомагаючи мені підвестися на ноги.

- Не панікуй... Дай мені кілька хвилин і все мине.

Дівчина допомогла мені дійти до тролейбусної зупинки, що знаходилась поряд і сісти на лавку.

Біль поступово відступав. Через кілька хвилин я навіть знову зміг нормально дихати.

- І часто ти кидаєшся на людей із шокером? - поцікавився я, роздивляючись перелякану Кіру.

- Це було вперше...

- Можна дізнатись, чим я заслужив таку "радість" ?

- Сьогодні дівчата розповідали, що в цьому районі бігає якийсь збочинець і вихваляється своїми причандалами... Знаючи свою вдачу, я подумала, що це він мене переслідує...

- Пощастило тому збочинцю, що він з тобою не зустрівся. Якщо ти така боягузка, то чому сама тут вештаєшся?

- Я повертаюсь з роботи. Підробляла у секонд - хенді, що знаходиться неподалік.

- І що саме ти там робила  в цю пору?

- По середах в магазин привозять новий товар, який потрібно розібрати, посортувати і розвісити. Саме цим я і займалась разом з іншими дівчатами.

- Це важко?

- Трохи є. Ми працюємо у парах. На двох припадає приблизно чотириста кілограмів речей, тобто кожній з нас потрібно розібрати по двісті кілограмів.

- Двісті кілограмів?!

- Так. Інколи буває і більше.

- І така малеча, як ти, зможе з цим впоратись?

- Звісно, що зможу. Я вже майже рік цим займаюсь. До речі, я зовсім не малявка. Це ти надто високий.

- Як твої батьки ставляться до того, що ти так важко працюєш?

- Мої батьки розлучились, коли мені було два роки. Виявилося, що у батька була коханка і позашлюбна дитина приблизно мого віку. Востаннє я його бачила, коли мені було вісім. Тоді він сказав мені, що я вже доросла і маю все зрозуміти. І я зрозуміла... Зрозуміла, що у батька тепер інша сім'я  і я йому не потрібна. Більше я його не бачила.  Єдине нагадування про те, що у мене є батько - це невеликі аліменти, що надходять щомісяця. Ми з мамою відкладаємо ці гроші на моє навчання у ВИШі. Моя мама так і не вийшла більше заміж, присвятивши все своє життя мені. Вона працює медсестрою у лікарні. Сам розумієш, яка у неї зарплатня... Ще й  постійно нічні зміни. Навіть сьогодні. Щойно я стала достатньо дорослою, щоб підробляти, то відразу цим зайнялась. Так я можу хоч трішки допомогти мамі звести кінці з кінцями.

- А ти не намагалась зв'язатись зі своїм батьком?

- Ні і не збираюсь. Якщо я йому не потрібна, то і він мені теж. Досить про сумне. А як ти тут опинився, Кире?

- Тут неподалік живе один із моїх друзів. Був у нього, - збрехав я .

А що я мав їй сказати? Що навмисно приїхав сюди, щоб побачитись з нею?

Зараз Кіра виглядала такою беззахисною, сумною і вразливою, що мені захотілось обійняти її і заспокоїти.

Я ледь стримався, щоб цього не зробити.

- Ще раз вибач... Мені вже час додому... - Промовила Гордієнко, піднімаючись на ноги.

- Не хвилюйся про це. Я сам винен, що налякав тебе. Почекай хвилинку. Зараз я викличу таксі і підвезу тебе додому.

 - Але...

- Ніяких відмов, Гордієнко. Я хвилююсь за тих бідолашних перехожих, що можуть трапитись тобі на шляху додому. Не вистачало, щоб ти ще когось підсмажила своїм шокером.

- Ну, добре. Я погоджусь, але тільки тому, що дуже стомилась.

Машина приїхала швидко. Спершу ми підвезли Кіру. Виходячи з машини, вона подякувала мені і попрощалась.

Я почекав, коли дівчина зайде у під'їзд і лише тоді сам поїхав додому.

Не дивлячись на те, що мені сьогодні знову дісталось через Гордієнко, я не шкодував про це.

Сьогодні я дізнався про Кіру Гордієнко більше, ніж за всі попередні роки, що ми навчалися разом.

Я навіть уявити не міг, що у цієї веселої і невгамовної дівчини такі проблем у сім'ї.

Бідолашна мала. Хто ж знав, що їй стільки всього довелося пережити.