Читати книгу - "Новий шанс на щастя, Оксана Мрійченко"

У передпокої повисла тиша. Катя не спішила її порушувати і мовчки дивилася в темно-сірі очі чоловіка, які тепер здавалися зовсім чужими. Олег був похмурим. Але у його погляді не було жодного натяку на почуття провини.

— Де ти була? — Олег недбало кинув ключі у маленьку піалу, яка стояла на тумбочці біля вішалки. — Вже годину шукаю.

— Збирай свої речі і забирайся геть з моєї квартири, — говорити було важко, але Катя твердо дивилася на чоловіка. — Негайно.

— Це через Марину? — Олег зневажливо скривився. — Тільки не роби з цього трагедію, Кать! Я впевнений, що ти теж зраджувала.

— Ні, я ніколи тобі не зраджувала! Бо кохала! — в грудях піднялася хвиля обурення та пекучого болю і Катя зірвалася на крик, пропалюючи чоловіка поглядом крізь сльози. — І думала, що ти теж мене кохаєш! А виявляється, що ти вже три роки водиш у нашу квартиру коханку! Забирайся геть! Негайно!

— Що це? — Олег вказав пальцем на пальто Дмитра, яке висіло на вішалці. — Чиє це?!

— Забирайся геть!

— Коханця привела?! — Олег знову переметнув погляд на дружину і стиснув кулаки. — Ах ти ж…

Катя не встигла відреагувати. Олег різко зробив крок вперед і грубо штовхнув її обома руками. Дівчина сполохано скрикнула і похитнулася, врізаючись плечем у стіну. Олег замахнувся рукою. Було зрозуміло, що він хоче вдарити. Але відчути удар Катя не встигла. З кухні вибіг Дмитро. Він вправно перехопив руку Олега, різко розвернув його і скрутив, вкладаючи животом на підлогу.

— Катю, ви в порядку? — Дмитро стурбовано зиркнув на дівчину, продовжуючи притискати Олега до підлоги. — Він вдарив?!

— А от і коханець прибіг, — Олег смикнувся, намагаючись звільнитися з захвату. — Пусти! Кажеш кохала мене, Кать? Брехуха!

— Замовкни! — Дмитро сильніше вивернув його руку.

— А-а-ай! — Олег завив, скривившись від болю. — Руку злама-а-аєш!

— Відпустіть його, Дмитре Олександровичу, — Катю трусило, але вона відліпилася від стіни, притискаючи долоню до скривдженого плеча. — Нехай візьме свої речі та забирається геть з моєї квартири.

— Катю, я можу допомогти йому забратися з вашої квартири просто зараз, — Дмитро кинув на Олега темний погляд. — Одне ваше слово.

— Нехай забере свої речі.

Дмитро невдоволено нахмурився, але відпустив. І відійшов, ховаючи Катю за своєю спиною. Олег підвівся на ноги, зневажливо усміхнувся і стягнув куртку та взуття. А потім рушив у спальню, витягнув з шафи валізу і почав пакувати свої речі. Катя знову сперлася спиною на стіну, стискаючи пальцями плече. Воно боліло від удару. Проте пекуча рана в грудях була набагато болючішою.

— Катю, ви вдарилися? — Дмитро підійшов до дівчини, стурбовано вдивляючись в її обличчя. — Вибачте. Треба було мені раніше вийти.

— Нічого, — Катя досі не могла повірити, що чоловік підняв на неї руку. — Все гаразд.

Олег досить швидко зібрав свої речі. Витягнувши валізу в передпокій, він знову натягнув взуття та куртку. І похмуро зиркнув на Катю і Дмитра, які стояли поруч.

— Кать, а хто це взагалі такий? — темно-сірі очі Олега зневажливо ковзнули на Дмитра. — Один з твоїх начальників?

— Тебе це не обходить, — Катя перехопила його погляд.

— Оу! Ну звісно! — Олег усміхнувся, знову перемкнувши увагу на Дмитра. — Ну що, начальнику? Як тобі моя дружина? Гарна в ліжку? Мені от не дуже подо…

Договорити він не встиг. Дмитро замахнувся і вдарив. Дуже сильно і без попередження. Його кулак безжально врізався в обличчя Олега. Катя перелякано скрикнула, відсахнувшись назад. Олега відкинуло до стіни, але оговтатись від удару він не встиг. Дмитро схопив чоловіка за комір куртки, відчинив двері і грубо виштовхав його з квартири. Олег зробив спробу завдати удару у відповідь. Дмитро знову замахнувся, врізаючи кулак в його обличчя. Цього разу чітко в щелепу. Олега знову відкинуло назад і він незграбно шмякнувся на підлогу сходового майданчика. А Дмитро підхопив запаковану валізу та недбало жбурнув її чоловіку.

— Пішов геть звідси! Ще раз сунешся, придушу!

Олег повільно підводився на ноги, притуляючи долоню до розбитого обличчя. Дмитро різко зачинив двері та замкнув їх зсередини. А Катя знесилено опустилася на лавочку поруч з поличкою для взуття, закрила обличчя руками і розридалася. Тримати емоції під замком було вже неможливо. І вони вирвалися на свободу, ламаючи усі бар’єри.

— Катюш, — Дмитро поспіхом сів поруч з дівчиною і пригорнув її до себе. — Тихенько. Не треба плакати. Він вже пішов. Більше не скривдить.

— Навіщо ви його вдарили? Олег може піти у поліцію, — Катя відчайдушно схлипувала, сховавшись біля широких грудей боса. — У вас будуть проблеми.

— Байдуже. Хіба ж я міг спокійно слухати, як він говорить про вас таку гидоту? — Дмитро міцніше притиснув дівчину до себе, накриваючи долонею її розпущене русяве волосся. — А сам… Блін, мало я йому врізав!

— Ви все чули?

— Так, я чув... Катю, ваш чоловік ідіот! Говорити про вас таке?! Ви дуже порядна і добра. Я це зрозумів з перших днів нашого знайомства. І ви заслуговуєте на нормального чоловіка. Я абсолютно не розумію вашого благовірного! Як можна було піти на зраду, маючи таку чудову дружину?