Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун повернулася додому. Біля будинку стояв її батько, Дживан. Вигляд його був суворим, і це змусило її серце битися швидше. Вона відчула, що щось сталося, щось важливе.

  Дживан: «Де ви були? Звідки їдете?»

Селім: «Пане Дживан, ми були на пристані.»

Дживан: «Я питаю в Евсун.»

Дживан подивився на свою доньку з розумінням, але і з певним докором.

  Дживан: «Селіме, залиш нас.»

Селім зробив крок назад і зник з поля зору. Дживан і Евсун залишилися наодинці. Питання у нього були важливі, і його голос звучав з ноткою тривоги.

  Дживан: «Ти знаєш, що сталося?»

  Евсун: «Що таке?»

  Дживан: «Вбили Ібрагіма, на мене був замах.»

Слова батька відразу ж вдарили її по серцю. Вона відчула, як холодні хвилі страху пройшли по шкірі.

Евсун: «Хто це зробив?»

  Дживан: «Ми це ще з’ясовуємо. Тепер нікуди не виходь, занадто небезпечно.»

Евсун кивнула, але на її обличчі була суміш турботи й збентеження. Вона не могла зрозуміти, хто стоїть за цією трагічною подією і чому все це відбувається. Вона пішла до себе в кімнату, занурюючись у свої думки.

На її телефоні з’явилося повідомлення. Це був Емір Шенгіз, і він залишив їй свій номер. Це був знак, що ситуація виходить на новий рівень.

Через деякий час до Евсун прийшов Левент. Його обличчя було напруженим.

  Левент: «Де ти знову була?»

  Евсун: «Їхала розвіятись трохи.»

Левент поглянув на сестру з нестримною строгою увагою.

Левент: «Тепер ні кроку з дому.»

Евсун змусила себе посміхнутись, хоча серце все ще було повне суму і тривоги.

Евсун: «Гаразд.»

Всі лягли спати, але Евсун не могла заснути. Розум не давав їй спокою. Вона постійно думала про те, що трапилося з Ібрагіма, хто стоїть за цими подіями і чому все так складно.

Вночі сталася ще одна трагедія. Айше раптово почала почуватися погано, коли побачила незнайомого чоловіка, який почав погрожувати. Левент відвіз Айше і Евсун в лікарню.

У лікарні все стало ще гірше. Лікар, який прийняв їх, подивився на Евсун зі співчуттям.

  Евсун: «Лікарю, як вона?»

  Лікар: «Мені шкода, але дитину ми втратили.»

Евсун не могла повірити в те, що чує. Це було більше, ніж біль, це була справжня катастрофа.

  Евсун: «Як це? Дитина…»

Лікар: «Мені шкода.»

Евсун почала плакати, відчуваючи, як весь світ ніби обрушився на її плечі.

Евсун: «Як мамі це пережити? Це такий біль.»

Вона швидко побігла до матері.

Евсун: «Мамо, як ти?»

  Айше: «Мені вже краще, як дитина?»

  Евсун: «Мамо, дитини нема.»

Айше не могла повірити. Вона почала кричати, не розуміючи, що відбувається.

  Айше: «Як?»

  Евсун: «Померла «

Айше не витримала шоку і почала кричати з болю.

  Айше: «Ні, ні, ти брешеш! Думай, що говориш!»

Лікарі вкололи Айше заспокійливе, але болісний стогін матері залишався в повітрі.

Евсун повернулася додому, щоб знайти якийсь спосіб заспокоїти себе. Всі ще не могли зрозуміти, як їм пережити це горе.

  Дживан: «Евсун, де ти була? Де Айше?»

  Евсун: «Мама в лікарні. Вона втратила дитину. Поїдь до неї, будь поруч.»

Дживан лише кивнув і відразу поїхав до лікарні.

Евсун зайшла до своєї кімнати, схилилася на ліжку і почала плакати. Її серце розривалося від болю, але ще була одна річ, яку вона повинна була зробити. Вона взяла телефон і вирушила на пристань, де зустрілася з Еміром Шенгіслом.

  Евсун: «Емір Шенгіз!»

  Емір: «Евсун?»

  Евсун: «Це ти зробив?»

Вона дивилася на нього з гнівом і болем.

Емір Шенгіз: «Що зробив?»

  Евсун: «Ти погрожував моїй мамі?»

  Емір Шенгіз: «Що? Ні!»

Відчуття злості і обурення не покидало Евсун.

  Евсун: «Ти брешеш, як ти міг?»

  Емір Шенгіз: «Що сталося?»

І ось тоді Евсун не витримала. Сльози ринули з її очей.

Евсун: «Мама втратила дитину.»

Емір, побачивши її біль, зменшив свою захисну маску, але не міг знайти правильних слів.

  Емір Шенгіз: «Мені шкода…»

Евсун дивилася на нього з ненавистю.

  Евсун: «Це ти винен, але я так це не залишу. Знай, це не залишиться непокараним. Я обіцяю.»

Її слова були вперті і сповнені глибокої рішучості.