Читати книгу - "Це сталося в Парижі, Rada Lia"

Соломія зціпила зуби й зиркнула на подругу так, як дивилася на чергового нещасного медуза горгона перед тим, як він назавжди перетворювався на камінь. Марія споглядала їх суперечку, посміхалася й продовжувала сьорбати своє вино. 

— Як цікаво. Солю, а як ти уявляєш своє життя через десять років? Чи двадцять? Чи глибоку старість.

— Я не знаю, — дівчина знизала плечима. — Навіщо загадувати так далеко.

— Ти маєш рацію, — замріяно посміхнулася Марія. Вона зняла капелюх й трусонула густою копицею волосся. — А я от уявляю себе старенькою бабусею, яка сидить десь в Іспанії на березі океану з келихом червоного вина й споглядає молодих іспанців з засмаглою шкірою і м'язистими тілами.

— Ви ж одружуєтеся! — шоковано вигукнула Соля. Марія голосно розсміялася з реакції дівчини. — Ну то й що. Перестань бути такою занудою. Тобі не дев'яносто. 

Соломія замовкла. Вона вперше задумалася над тим, що чекає на неї в майбутньому. Несподівано для себе, їй стало страшно від думки, що доведеться ще десять, двадцять чи більше років працювати на нудній роботі, яку вона не любить. Вдавати з себе ідеальну дружину, як того хоче Тіма. Завжди жертвувати собою.