Читати книгу - ""Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре"

— Зброю на підлогу! — повторив карабінер, роблячи крок уперед.

Нік зітхнув і повільно нахилився, обережно поклавши пістолет.

— Документи! — суворо сказав поліціянт.

Нік неквапливо дістав із внутрішньої кишені піджака свій паспорт, вручаючи його карабінерові. Той швидко пробігся очима:

— Ніколя Шугай, француз… - прочитав данні паспорта поліціянт.

— Кореспондент паризької газети «France Soir». Зупинився в готелі Даніелі. Я тут у справах, - продовжив Ніколя.

Поліціянт скептично примружився, переводячи погляд на розгардіяш у кімнаті.

— У справах? І ці справи якось пов’язані з жінкою, яку ледь живу знайшли на узбережжі. Уся побита, у крові та саднах…

Нік напружився. Він не знав, що Лауру викрали, але якщо поліція щось знала, це могло дати йому новий слід.

— Що вам відомо? — обережно запитав він.

Карабінер, очевидно, мав сумніви щодо Ніка. Але його настороженість змінилася на іншу емоцію, коли у рації, що було закріплене на ремені пролунало повідомлення. Поліціянт напружився, вислухавши команди, а потім знову поглянув на француза.

— Мене викликають. Але не думайте зникнути, синьйор Шугай. Ми ще поговоримо.

Він забрав пістолет Ніка, але не заарештував його. Це було добрим знаком.

* * * 

Холодні хвилі Адріатики повільно накочувалися на берег, омиваючи понівечене тіло Лаури. Солона вода проникала в рани, змушуючи її підсвідомість боротися з забуттям. Вона повільно прийшла до тями — біль пронизав кожен нерв, але десь глибоко всередині горів маленький вогник життя.

Вона не могла померти. Не зараз. Стискаючи зуби, Лаура спробувала рухатися. Її кінцівки відмовлялися підкорятися, але вона знала: якщо залишиться тут — загине.

Рибалка Джакомо, що вирушив на нічний вилов, помітив щось незвичайне на березі. Спершу він подумав, що це просто сміття, принесене припливом, але коли підійшов ближче, його серце стиснулося. Це була жінка. Вона лежала нерухомо, її понівечене тіло ледве здіймалося від слабкого дихання. Одяг був розірваний, шкіра — у синцях і порізах. Але найголовніше — вона ще була жива.

— Свята Марія… — прошепотів чоловік і, не гаючи часу, набрав номер поліції.

Лаура у напівсвідомості відчула як чиїсь руки підняли її з піску. Вона спробувала пручатися, але не мала сил. У вухах лунав чоловічий голос, далекий і туманний:

— Тримайся, красуне… Ти ще потрібна цьому світу…

Це було останнє, що вона почула, перш ніж знову втратила свідомість.

* * *

Медуза стояла на балконі вілли, втупившись у темну воду лагуни. Вже годину яка вона знала все… Про місію Вожая та його плани. Треба якнайдорожче продати цю інформацію. Жінка стиснула у руках сотовий телефон. Ще секунда на роздуми й Медуза набрала номер.

— Добрий вечір! Готель Ексельсіор, - відповіла слухавка.

— Вітаю! З’єднайте мене, будь ласка, із синьйором Герасимом, - попросила Медуза.

Після невеличкої музикальної паузи трубка знову заговорила:

— Герасим, слухаю Вас уважно!

— Синьйор Герасим, у мене для вас є важлива інформація. Я можу розповісти про відомого вам агента «Вожая» та його місію у Венеції. Ви отримаєте її, як і домовлялися. Але я хочу вдвічі більше. Ця гра стала небезпечною, і я хочу, щоб це окупилося.

На іншому кінці дроту російський агент глузливо пирхнув:

— Жадібність тебе колись згубить, Медузо.

— Можливо. Але не сьогодні. Або платіть, або я знайду іншого покупця.

Настала коротка тиша.

— Гаразд. Я заплачу. Але Нік Шугай не повинен залишитися живим. Я особисто цим займусь.

* * *

Лаура прокинулася у білому стерильному ліжку, до її руки було під'єднано крапельницю. Гострий біль у всьому тілі нагадував про пережите.

Над нею схилився офіцер поліції.

— Сеньйорито, ви пам’ятаєте, що сталося?

Лаура проковтнула клубок у горлі.

— Мене викрали. Катували. Я дивом вижила.

Поліціянт ствердно кивнув.

— Ви знаєте, хто це зробив?

Лаура стиснула пальці в кулак. Вона не могла розповісти все. Але вона знала, хто їй потрібен.

— Є одна людина, яка може допомогти. Він мій союзник. Француз. Його звати Нік Шугай, він кореспондент, зупинився у готелі «Даніелі».

Офіцер запитливо поглянув на неї:

— Випадково не той, якого ми щойно затримали на вашій віллі?

Лаура різко розплющила очі.

— Що?! Він у вас?!

— Ні, в цьому не було потреби. Але якщо ви наполягаєте, ми можемо його сюди доправити.

Лаура ледь усміхнулася, попри біль.

— Так. Будь ласка, привезіть його сюди. І якнайшвидше.

Вона ще не закінчила цю гру.

 * * *

Ніколя Шугай повертався у свій готель у відчаї із розбитим серцем. Лауру викрали… Можливо катували… Чи жива вона взагалі… Місія на грані зриву… Так час ще є, але він навіть не знає з якого боку підійти до цієї справи. І де взагалі шукати цього знайомого Лаури – хакера Спайдера… Бідна Лаура… Напевно треба вигадати новий план?!... Думки Ніка хаотично роїлися у його мозку, перескакуючи з однієї до іншої, і він ніяк не міг зосередитися. Але ж місія повинна бути виконана, до цієї миті провалів у агента Вожая ще не було.

З такими думками Нік штовхнув старовинні двері готелю «Даніелі». Він був таким стурбованим, що навіть не звернув уваги, що працівники готелю, вже полагодили той безлад, який він створив своїм приїздом. Нік перетнув хол старовинного готелю, не звертаючи уваги ні на розкіш, якою він пишався вранці, ні на оточуючих. Від стійки портьє до нього направився невідомий чоловік у довгому плащі та капелюху. Нік напружився та інстинктивно помацав місце, де мав бути пістолет. Зброї не було. «Чорт», - подумки вилаявся він.