Читати книгу - ""Вожай": Місія у Венеції, Серж Левре"

* * * 

Лаура розплющила очі. Пекучий біль у грудях і голові змусив її здригнутися. Вологий камінь холодив ноги, а металеві кайдани міцно стискали її зап'ястки, не даючи рухатися. Дівчина була прикута до стіни у якомусь підземеллі. Перед нею, у світлі одинокої лампи, стояли три силуети.

Перша — невисока, у чорному латексному костюмі на масці, з під якою було видно тільки хижий погляд карих очей, По її гордовитій позі, було зрозуміло, що вона тут головна. Ліворуч стояла молода японка з татуюванням у вигляді черепів та змій, що обвивали її ноги, руки та тулуб аж до шиї, її темні очі горіли холодним вогнем. Справа — кремезна африканка, що легенько погладжувала в руках тонкий батіг, немов насолоджуючись майбутньою роботою.

— Нарешті прокинулася, — Медуза криво всміхнулася, роблячи крок уперед. Настав час познайомитися, мене звати Медуза, думаю, що ти вже чула моє ім’я?!

— Навіщо це мені знати? – прошепотіла дівчина.

— На всяк випадок, що знала з ким маєш справу та зрозуміла усю серйозність наших намірів. Знаєш, не люблю зайвих сентиментів. Просто скажи, що тобі відомо. Де зустріч із Вожаєм? Що ви шукаєте у фільмі? І які ваші наміри?

Лаура мовчала, зводячи на неї погляд, сповнений ненависті.

Медуза зітхнула, ніби їй справді було шкода.

— Мамба, передай мені інструмент, - промовила Медуза, протягуючи руку до батога.

Вона взяла довгий батіг, покрутила його у руках, ніби приміряючи, і замахнувшись завдала удару. Батіг, зі свистом розсікаючи повітря, врізався в оголене тіло Лаури. Біль був нестерпний, але дівчина навіть не зойкнула. Ще один удар. Потім ще.

Медуза начебто отримувала задоволення від тортур та спостерігала за дівчиною.

— Мене завжди вражали такі, як ти. Сильні, горді. Але ж усі ламаються. Ти теж. Питання тільки — скільки ти витримаєш? 

Довгий час тривали тортури над дівчиною: її знову і знову били батогом, метали в її оголене тіло дротики, припікали рани оцтом, підсмажували смолоскипом… Дівчина, втрачала свідомість, її проводили до тями, обливаючи холодною водою, але не добилися від Лаури жодного слова. Через деякий час дівчину розкували та поклали на шкіряний тапчан.

— Гаразд, сказала Медуза присідаючи коло неї. Дивитися на твої страждання, звичайно приємно, але час не чекає. Є ще один метод. М'якший. Але куди найбільш ефективний.

З цими словами вона дістала з кишені маленьку ампулу з прозорою рідиною.

— Маю надію, ти здогадуєшся, що це… Так, так! Сироватка правди. Нарешті ми дізнаємося усе.

Лаура заплющила очі. Вона знала, що тепер — їй кінець.

Йоні набрала рідину у шприц та впевнено ввела її у вену Лаурі, і вже за кілька хвилин дівчина почала занурюватися в напівсвідомий стан. Її думки змішувалися, контроль зникав.

— Ну що, красуня, давай поговорімо…

Вже через пів години допиту Медуза знала все. Знаходячись під впливом речовини, напівпритомна Лаура розповіла все про місію Вожая – і про фільм, і про фрагмент, що потрібно придбати… Розповівши все, чи то від дії речовини, чи то від пережитих тортур – дівчина знову втратила свідомість.

— Вивезіть її якмога далі на узбережжя, - наказала Медуза, своїм поплічницям. Солона вода, приплив та морські мешканці зроблять свою справу – до ранку від Лаури не залишиться майже нічого. Та, покваптеся, - маємо ще купу справ у місті.

Африканка Мамба піднявши тіло Лаури на плече, понесла її геть. Йоні підібрала речі, що залишилися від дівчини й пішла наздоганяти поплічницю.

«Треба добре подумати, як найкраще розпорядитися цією інформацією» - подумала Медуза, що залишилася сама у домі. «Думаю на цьому можна непогано заробити».

* * *

Нік Шугай дуже швидко дістався пішки за адресою, яку залишила йому Лаура під час зустрічі у кафе. На вузькій вулиці за парканом стояв старовинний будинок. Здавалося, тут не було ні душі. Вілла стояла в повній тиші. Нік витягнув пістолет і, тримаючи його напоготові, обережно підійшов до дверей. Вони були причинені. Він обережно штовхнув їх плечем, і двері з легким скрипом відчинилися. У коридорі стояла темрява. Лише слабке мерехтіння світла проникало крізь віконниці.

   Щось було не так. Загартоване чуття небезпеки агента змушувало кожен нерв напружитися. Нік увійшов, ступаючи безшумно. У коридорі панував легкий запах парфумів Лаури, змішаний із чимось ще..? Нік увійшов у простору вітальню. Тут панували сліди боротьби. Перекинуте крісло. Розбита склянка. Погляд Ніка впав на червоний килим, на якому виднілися якісь бурі плями. Вожай нахилився і їх помацав рукою, було трохи волого і на пальці з’явилася червоний слід. «Кров?», - подумав Нік і серце його стиснулося.

«На червоному килимі ледь помітні плями крові», - встиг подумати Вожай.

І тут…

— Стояти! Руки вгору! Зброю на підлогу! - різкий голос змусив його застигнути.

Нік повільно озирнувся. У дверях стояв італійський карабінер, націливши на нього пістолет.

— Трясця, твоєї матері! - ледь чутно вилаявся Нік. Тільки цього не вистачало.

Нік повільно підняв руки, прикидаючи свої варіанти. Італійська поліція в цій ситуації була проблемою, але не найбільшою. Головне — Лаури тут не було, а кров на килимі явно належала їй.