Читати книгу - "І буде життя, Олена Воля"

Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського факультету електроенерготехніки та автоматики випускав фахівців, які потім ставали керівниками та провідними спеціалістами структурних підрозділів енергопостачальних компаній, енергооб'єднань та систем, науково-дослідних та проектно-конструкторських закладів, електротехнічних промислових установ різних форм власності в Україні та за її межами.

В дитинстві Андрій мав два серйозні захоплення: біатлон і електротехнічні пристрої. Стрільби з пневматичної гвинтівки навчився від батька, який був військовим. Лижами тішився взимку. А от доступ до побутових електротехнічних пристроїв мав цілий рік. Ще в п’ять років розібрав електром'ясорубку, щоб пересвідчитися чи немає там якихось потаємних чоловічків, які крутять валик.

В спортшколу "Схід" батьки записали аж у шостому класі. Тоді вони переїхали з Маріуполя до Києва. Батько відразу обрав школу олімпійського резерву, бо хотів аби син розвивався як переможець. Чесний, наполегливий, працьовитий хлопець проявляв здібності і фізичні і розумові. Хоча Тарас Володимирович бачив сина військовим, але ситуація в 2014 році підказало батьківському серцю дати юнакові хорошу цивільну освіту. КПІ ім. І. Сікорського мав військову кафедру. Після закінчення магістратури в університеті Дужий Андрій Тарасович мав звання молодшого лейтенанта запасу.

Пішов працювати в Київське проектно-конструкторське бюро молодим спеціалістом, маючи уже деякий досвід роботи. Студентські роки проводив із розумом. Хотів швидше стати фінансово самостійним.

Ще перші 3 роки займався біатлоном і навіть представляв університет на всеукраїнських змаганнях. Поступово спорт відійшов у любительські змагання. Хоча вправлятися у стрільбі продовжував у кожну пору року. Часто з батьком бував на полюванні.

Після трагічного ранку 24 лютого 2022 року прийняв рішення захищати своїх близьких у Києві. Рішення далося не так просто. Адже за тиждень-два мали йти з коханою Міланою до РАЦСу для подачі заяви. Тривога наростала і особисте щастя потрібно було відкласти. Пішов добровольцем в територіальну оборону Києва. Проявив себе знавцем військової справи, показав командирські задатки. Хлопцям було спокійно поруч з вольовим, терплячим і винахідливим Андрієм Дужим. Атлет та інженер − дві сильні сторони однієї особистості.

Через три місяці, коли від дядька Максима, захисника Маріуполя, уже не було ніякої звістки, Андрій перейшов на службу в Збройні Сили України. Для його матері це стало вкрай болючим. Чоловік військовий, дівер Максим скоріше всього у полоні. А тепер єдиний син несе свою голову у саме пекло. Боліло материнське серце, але мовчали вуста. Дружина підполковника Дужого Тараса Володимировича звикла зберігати спокій і терпляче очікувати коротких зустрічей: така уже її доля.