Читати книгу - "Ляля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ляля" автора Яцек Денель. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 91
Перейти на сторінку:
й не гратиме. І Фекла й Анюта бігали за ним зі скрипкою, спершу з «Аматі», потім зі «Страдіварі», із каніфоллю, з альбомом родинних фотографій. «Матуся, матуся й бабуня, дивися, ангелятко моє, хлопчику золотенький, а татусь, ось тут, ну, не дусайся». А Міша постійно зривав контракти, не грав на концертах, якщо йому зал не сподобався, погода не така або просто був не в гуморі. Знаючи це, імпресаріо підписували з ним контракти з астрономічними відшкодуваннями, а він зривав і платив. Брати, котрі разом з ним успадкували мережу банків, щомісяця надсилали йому величезні гроші, аби він тільки тримався подалі від родинного бізнесу, тож гроші однаково пливли до нього рікою. Тітка розповідала, що в Брюсселі Міша якось кинув на землю недопалок. Підійшов поліцейський і виписав йому штраф. Міша заплатив, уклонився, а через сто метрів знову щось кинув. І знову заплатив штраф. Отаким він був: вродливим, багатим і неймовірно свавільним...

І з цього випливає мораль. Може, у бабусиних історіях це й не виняток, але й у жодному разі не правило, бо життя далеко не завжди породжує мораль, а всі бабусині оповіді взяті якраз із життя. До моралі бабуся готується майже непомітно, невтаємничений спостерігач і слухач цього аж ніяк не зауважать. Лише досвідчений знавець уловить в її тоні прихований поспіх, який у момент кульмінації змінюється відповідно дозованим сповільненням; розтягування голосних і несподіваність закінчення... справжній хист вісімдесятирічної жінки! («Що таке вісімдесят один рік для молодої жінки?» — повчально сказала би бабуся).

— ...і розумієш, тоді з’явилася ця американка, — займенник «ця» тут виконує очевидну роль: ідеться про «цю» конкретну, про цю видру, яка відбила Мішу в тітки Саші — їздила за ним від міста до міста, від столиці до столиці, від одного концертного залу до іншого, завжди сиділа на найкращих місцях, закутана в найдорожче, проте, аж ніяк не найвишуканіше манто, посилала до гардеробу кошики троянд і мліла від захоплення. Ну, і Міша подався за нею, залишив тітку без засобів до існування й поплив до Штатів. Проте американка, хоча вродливий скрипаль їй і подобався, не мала щонайменшого наміру терпіти його коники. Вона відіслала Феклу й Анюту, а під час першої ж істерики подзвонила покоївці й сказала: «Принесіть йому склянку холодної води, бо в нього спазми», — і вийшла.

— Знаю. А потім кинула його, і бідний Міша, — тепер уже справді бідний, бо вибухнула революція, банківську мережу націоналізували, а де Сікарів поставили «к стенке» — грав у ресторанчиках Нью-Йорка й Чикаго. Цікаво, чи він спершу продав свого «Страдіварі», і вже потому грав у ресторанчиках, чи, може, грав там на «Страдіварі»?

Але бабуся вже встигла розгорнути книжку, заснути в кріслі або перейти до іншої історії. Зрештою, відповіді на це запитання не знає навіть вона.

* * *

А тоді, слово за словом, народилася Ляля.

Та спершу трапилося ще багато чого. Декілька кузенів, які сиділи на різних європейських престолах, влаштували собі наймасштабніший родинний конфлікт, на який тільки були спроможні. Тобто, у принципі, спроможні вони не були, бо при цьому втратили не лише ряд земель, палаців, жінок і дітей, не кажучи вже про підданих та амуніцію, але й кілька тронів.

Прекрасна пані Бенецька, яка продовжувала залишатися Бенецькою, бо якось ніхто не встиг вчасно дати раду з усіма розлученнями й одруженнями, у паніці виїхала до маєтку своїх батьків десь у Привіслянському краї.

Тітка Саша червоніла, коли давнім знайомим її відрекомендовували як гувернантку дітей пана й пані М. чи Б., або фон К. у цісарському Відні, який поволі огортала золотаво-червона заграва.

Дідусь Брокль продовжував листування з усіма відомими спеціалістами-цукрівниками, керуючись не національними інтересами, а суто науковими. А що жив він у Російській імперії, де відповідним інстанціям завжди було чудово відомо, хто чим керується, то його швиденько заарештували, без зайвих церемоній визнали німецьким шпигуном і засудили до розстрілу. І тоді бабуся Ванда, яка із Дрездена запам’ятала хіба що крамниці з тканинами, а з Парижа — капелюшки, укотре продемонструвала неймовірну загартованість духу.

Але тут на сцену доведеться вивести пані Владзю. На жаль.

— У пані Владзі не голова, а довідкове бюро, — розказує бабуся, — бо вона народилася під Кельце. Мої рідні місця. Там усі селяни були такі розумні. Звісно, ніде не вчилися, біда з нуждою аж пищала, зате тямущі страшенно, бо недалечко була царська тюрма Святого Хреста...

— Про цю в’язницю й про те, як вона впливала на кмітливість селян, я розповім іншим разом, а поки повернімося до мальовничої постаті пані Владзі. У ті золоті часи, коли алкоголю до першої пополудні не продавали, пані Владзя володіла справжньою могутністю й була відомою самогонницею з доходами Форда або Рокфеллера (чи, зваживши на рід занять, краще сказати Аль Капоне), звичайно ж у скромних масштабах вулиці Альфа Лічманського й сусідніх кварталів. Із тих часів у неї залишився сожитель, пан Октавіан, один із клієнтів, який їй найдужче сподобався. Вміло розпоряджаючись своїми засобами, пані Владзя тримала його на короткій шворці. У неділі й свята вона виділяла йому відповідну кількість грамів, не дозволяла волочитися із дружками й повсякчас нехтувала його освідченнями, знаючи, що в ролі законної дружини матиме на Октавіана значно менший вплив, аніж зараз.

Відколи цілодобові крамниці підкосили галузь професійного самогоноваріння, пані Владзя полишила свій бізнес, щоправда, тримаючи в буфеті, за звичкою та із сентиментальних міркувань, кілька пляшок на чорну годину, проте це вже сприймається нею як пенсіонерське хобі й принаду на Октавіана, а не справжній ґешефт. Зате вона віддалася іншій пристрасті, а що була пані Владзя перфекціоністкою, то в тих самих скромних масштабах виконувала тепер роль медіа-магната Вільяма-Рендольфа Херста, вигадуючи й поширюючи плітки про всіх і все в радіусі кілометра. Сідає разом з нами до нашого сніданку й спішить поділитися новиною.

— Пані Карпінська, посивіти із цим усім можна, їй-бо! В Октавіана знову нога розболілася, поклали до лікарні, заразився жовтяницею, бо тепер як підеш до лікарні, то люди кажуть, що відразу заразишся, ну, і я там...

— Посивіти? — безапеляційно перебиває її бабуся, ледь розтягуючи слова. — Посивіти? А й справді, можна посивіти.

— Ну, ну, — боязко мовить пані Владзя, — я й кажу...

Але ж усіх нас, і мене, який це пише, і Вас, котрі це читають, смішить така невдала спроба втрутитися в бабусину розповідь. Ба більше, нам відомо, що ми залишили Леонарда Брокля, професора хімії, у

1 ... 8 9 10 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ляля"