Читати книгу - "КОНТРАБАС"

Знаєте, що мені треба? Мені треба завжди ту жінку, яку я не можу здобути. І якщо я не здобуду її, іншої сам по собі розумний, а жінка може бути надзвичайно дурною, оце і є жахливе в музиці.

А ще саме там є еротика. Сфера, якої жодна людина уникнути не може. Я хочу ось що сказати: коли вона співає, Сара, це мене такою мірою збуджує, майже сексуально — прошу, зрозумійте мене правильно. А часом я прокидаюся вночі — від власного крику. Я кричу, бо у ві сні чую, як вона співає, о Господи! Добре, що у мене акустичні плити. Піт ллється з мене рікою, потім я знову засинаю — і знову прокидаюся, бо знову починаю кричати. І так цілу ніч: вона співає, я кричу, засинаю, вона співає, я кричу, засинаю і так далі… Це все сексуальність.

А часом — оскільки ми вже зачепили цю тему — вона являється мені і вдень. Звичайно, лише в уяві. Мені…_ви тільки не смійтеся… мені здається тоді, ніби вона стоїть переді мною, зовсім близько, як оце контрабас зараз. І я не можу стриматися, я обнімаю її… ось так… іншою рукою теж, ось так… неначе смичком… по її заду… або інакше, так, як контрабас, і ліву руку на її груди, у третьому положенні на струні–соль… соло… зараз важкувато уявити — а правою рукою смичком іззовні, так, внизу, а тоді так і так і так…

Він їздить несамовитими ривками по контрабасу, потім залишає його, сідає зовсім знесилений в своє крісло, наливає пиво.

Я ремісник. В душі я ремісник. Я не музикант. Я, напевно, не музикальніший за неї. Я музику люблю. Я чую, якщо струна неправильно настроєна, і півтон він тона я можу відрізнити. Але я не можу заграти музикальну фразу. Я не можу гарно заграти жодного звука… — вона відкриває рот, і все, що звідти виходить, прекрасно. І навіть якщо вона тисячу помилок зробить, це прекрасно! І це не залежить він інструмента. Невже ви думаєте, що Франц Шуберт починав би свою Восьму симфонію інструментом, на якому неможливо гарно грати? Що ви собі думаєте про Шуберта! — Але я так не можу.

Технічно я вам заграю все, що завгодно. Я отримав першокласну освіту. Технічно, якщо захочу, я заграю кожну сюїту Боттесіні, це Паганіні контрабаса, і знайдеться небагато таких, хто зміг би мене повторити. Технічно, якби я добряче попрацював, але я не працюю, бо не бачу потреби, мені вистачає змісту, тому що, якби його не бракувало всередині, розумієте, всередині, саме в музиці, — а я можу про це судити, бо поки що не дуже бракує, поки що вистачає, — і тут я відрізняюся від інших, позитивно, — я контролюю себе, я ще знаю, дякувати Богу, хто я є і хто я не є, і якщо я у тридцять п'ять років засів на все життя оркестрантом державного оркестру, то я не такий дурний, аби думати, як дехто, що я геній! Такий собі посадовий геній! Невизнаний, до смерті посаджений на службу геній, що грає в державному оркестрі на контрабасі…

Я міг би навчитися гри на скрипці, якщо вже на те пішло, або композиції чи диригування. Але для цього мені чогось не вистачає. А вистачає саме настільки, щоб шкрябати на інструменті, якого я терпіти не можу, бо інші не помітили, який я бездарний, Для чого я це роблю?

Він починає раптом кричати.

А чом би й ні? Чому мені має житися краще, ніж вам? Так, вам! Ви, бухгалтер! Експедитор! Фотолаборантка! Ви, дипломований юрист!..

Схвильований, він іде до вікна, відчиняє його. До кімнати вривається вуличний гамір.

… Чи, може, ви, як і я, належите до привілейованого класу тих, хто ще й своїми руками може працювати? Мені не треба.

Одного разу я хотів спробувати на репетиції до «Аріадни». Вона співала луну, це недовго, всього кілька тактів, і режисер тільки один раз послав її наперед до рампи. Звідти вона могла б мене побачити, якби подивилася, якби не помітив ГМД… Я подумав, може, мені щось таке зробити, щоб звернути її увагу… перекинути контрабас, чи зачепити смичком віолончель попереду, чи просто відверто фальшиво заграти — в «Аріадні» це, можливо, почули б, там нас тільки двоє басів…

Але потім я це облишив. Говорити завше легше, ніж робити. Та й ви не знаєте нашого ГМД, він сприймає кожну фальшиву ноту як особисту образу. І мені самому було б це надто вже по–дитячому, започатковувати мої стосунки з нею фальшивою грою… та й знаєте, коли граєш в оркестрі, разом з колегами, а тоді раптом навмисне рубонути не туди… — ні, я так не можу. Виходить, що я все ж занадто чесний музикант, і я подумав, якщо ти маєш грати фальшиво, щоб вона тебе помітила, то краще вже нехай вона тебе зовсім не помічає. Бачите, такий ось я є.

Тоді я спробував грати надзвичайно гарно, наскільки це можливо на моєму інструменті. І я подумав собі: якщо я своєю гарною грою впаду їй в око і якщо вона гляне сюди, гляне заради мене — тоді вона повинна стати для мене жінкою на все життя, навіки моєю Сарочкою. Якщо ж вона не подивиться — тоді всьому кінець. Так–так, ось такими забобонними стають, коли йдеться про кохання. Вона тоді так і не подивилася. Тільки–но я почав гарно грати, як вона, відповідно сценарію, встала й подалася знову назад. А на мене тоді взагалі ніхто не звернув уваги. Ні ГМД, ні Гаффінгер поряд за першим контрабасом; навіть він не помітив, як невимовно гарно я грав…

Ви часто ходите в оперу? Уявіть собі, ви йдете в оперу, нехай навіть сьогодні ввечері, фестивальна прем'єра «Рейнґольда». Понад дві тисячі людей у вечірніх сукнях та темних костюмах. Пахне свіжовимитими жіночими спинами, парфумами та дезодорантами. Виблискує шовк на смокінгах, виблискують потилиці, сяють діаманти. В першому ряду — прем'єр-міністр з сім'єю, члени кабінету, міжнародні знаменитості. В директорській ложі — директор театру зі своєю дружиною й зі своєю коханкою, й зі своєю сім'єю та почесними гостями. В ложі ГМД — ГМД зі своєю дружиною та почесними гостями.