Читати книгу - "Скорочено Синій птах, Моріс Метерлінк"

(Входить Кіт.)

Кіт, вітаючи дерева навкруги. Чолом усім деревам!..

Шемрання листу. Чолом!..

Кіт. Цей день — великий день!.. Наш ворог прийде і дасть вам волю і віддасться сам... Це Тильтиль, дроваля син, що наробив вам такого лиха... Він шукає Синьої Пташки, що ви ховаєте від людей з настання світа і що знає сама одна нашу таємницю... Шелест листя. Прошу?.. А, це Тополя говорить... Так, Тильтиль має діамант, що має силу визволити на хвильку наші душі; він може змусити нас, щоб ми віддали Синю Пташку, і ми будемо відтоді остаточно в руках людей. {Шелест листя.) Хто говорить?.. Диви,, це Дуб... Як ся маєте?.. (Шелест листя на Дубі.) Всі перестуджені?.. Локриця вже не доглядає вас?.. Все ломець?.. Вірте мені, все це через мох; ви його забагато кладете собі на ноги... Синя Пташка завжди у вас?.. (Шелест листя на Дубі.) Прошу?.. Так, нема чого вагатись, треба тим скористатись, щоб він пропав... {Шелест в листі.) Що кажете?.. Так, він зі своєю сестричкою; треба, щоб і вона вмерла... (Шелест листя.) Так, Пес товаришує; ані способу його усунути!.. (Шелест листя.) Прошу?.. Підкупити його?.. Неможливо... Я брався на все... (Шелест листя.) А, це ти, Ялино?.. Так, приготуй чотири дошки... Так, є ще Вогонь, Цукор, Вода, Хліб... Вони всі з нами, опріч Хліба, що не дуже певний... Одне Світло за людей; але воно не прийде... Я запевнив малих, що їм треба втекти потай, доки воно спить... Такої другої оказії вже не буде... (Шелест листя.) Слухай... Це Бука голос... Так, ваша правда; треба попередити звірят... У Кроля бубон є... Він у вас?.. Добре, хай бубнить на збір, зараз... Ось вони...

Чути, як, усе віддалюючись, бубнить Кріль... Входять Тильтиль, Митиль і Пес. Тильтиль. Це тут?..

Кіт плазовитий, солодкавий, запобіжний, поспішає назустріч дітям. А, ось ви, паночку мій!.. Як ви добре дивитесь, які ви гарні тепер увечері!.. Цього разу я вас попередив, щоб оповістити ваш прихід... Все добре йде. Цього разу Синя Пташка буде наша, я певен... Я допіру послав Кроля бубнити на збір, щоб скликати поважніших в краї звірів. їх чути вже в гущині... Слухайте... Вони трохи боязкі і не сміють наблизитись... (Голос усякого звіру: корів, свиней, коней, віслюків і т. ін.— Потиху до Тильтиля, беручи його на бік.) Але на що ви привели Пса?.. Я вже вам сказав, що він з усіма в сварці, навіть з деревами... Боюсь, що нічого не вийде, коли він тут буде...

Тильтиль намагається відігнати Пса, але той не слухається. Кіт просить Тильтиля повернути діамант, і тоді виходять душі дерев і тварин. Плющ зв'язує Пса.

Плющ, що зв'язав Пса, як паку. Куди його віднести... Я його добре заткав, слова не бовкне...

Дуб. Щоб його міцно прив'язано там поза моїм стовбуром, біля мого грубого кореня... Ми побачимо потім, що належить з його зробити...

(Плющ за допомогою Тополі несе Пса поза стовбуром дуба.) Уже?.. Добре, тепер, коли ми спекалися цього уїдливого свідка і цього перекінчика, розважмо по нашій справедливості й правді... моє зворушення, я від вас не криюся з цим, глибоке й важке... Це уперше, що нам дано судити Людину і дати їй почути нашу силу... Я не думаю, що після лиха, що вона нам накоїла, після дивовижної несправедливості, що вона нам заподіяла, щоб що найменше було вагання, до чого її засудити...

Всі інші дерева і всі звірята. Ні, ні, ні... Нема вагання... Шибениця. Смерть... Занадто несправедливості... Вона надто надужива... Вже надто довго... Хай її розчавлять... Хай її з'їдять.... Зараз... Зараз...

Тильтиль до Кота. Що з ними сталося?.. Вони незадоволені?..

Кіт. Не турбуйтесь... Їм трохи прикро, що Весна забарилася... Дайте, мені волю, я все влаштую.

Дуб. Ця однодушність була неминуча... Тепер йдеться про те, щоб знати, щоб уникнути репресій, яка кара буде найпрактичніша, найдогідніша, найшвидша і найпевніша; що найменше лишить слідів на доказ, коли люди віднайдуть ті невеличкі тіла в лісі...

Тильтиль. Що все воно значить?.. До чого він верне?.. Мені нудно стає... Хай вже дає Синю Пташку, що він має...

Бик, надходячи. Найпрактичніше і найпевніше, це добрий штрик рогом в живіт. Хочте, я проколю?..

Дуб. Хто це каже?..

Кіт. Це Бик.

Корова. Краще б йому мовчати... А я не втручаюсь... Я маю вискубти усю траву, що видко он там, в блакиті місяця... Досить маю роботи...

Віл. І я. А втім, я заздалегідь згоджуюсь на все...

Бук. Я даю найвище моє гілля, щоб їх повісити...

Плющ. А я петлю...

Ялина. А я чотири дошки на скриньку...

Кипарис. А я ямку на віки...

Верба. Найпростіше б утопити в річці... Я візьмуся за те...

Липа, мирячи. А-ні... Чи ж треба удаватися до тих крайнощів. Ще вони дуже молоді... Можна б їх просто знешкодити, держачи їх в'язнями в загороді, що я споряджу, обсадивши її навкруги собою...

Дуб. Хто так каже?.. Мені здається, я пізнаю медовий голос Липи...

Ялина. Справді...

Дуб. Є відступник між нами, як між звірятами?.. Досі ми мали оплакувати відступ тільки