Читати книгу - "Безкінечна війна"

— Док, тут Мандела. Підскочте до нас на хвилину.

— А де ви? — Я помахав йому, і він попрямував до нас в обхід калюжі.

— Що сталося? — Я показав йому показники Сінгера.

Док вмів читать всі інші індикатори, не тільки термометр і тиск, тому деякий час обмірковував дані.

— Можу сказати тільки… що йому жарко.

— Чорт, я сам вам це міг би сказати, — пробурчав Сінгер.

— Може, нехай зброяр обдивиться його костюм. — У нас було два зброярі — вони пройшли мінітерміновий курс з конструкції боєкостюмів.

Я викликав Санчеса і наказав йому підійти до нас разом з інструментальною скринькою.

— Через пару хвилин, капрал. Ми тут тягнемо лист.

— Кинь його і давай швидко сюди. У мене з'явилося тривожне передчуття. Чекаючи зброяра, ми з доком оглянули костюм Сінгера.

— Ого — го, — сказав док Джонс, — подивись-но сюди — я зайшов з іншого боку і подивився. Дві пластини радіатора були погнуті.

— Що там? — Запитав Сінгер.

— Адже ти впав прямо на радіатор?

— Точно, капрал, це він. Щось погано працює.

— Думаю, він взагалі не працює, — сказав док.

Підійшов зі своєю валізою Санчес, і ми пояснили йому, що сталося. Він глянув на радіатор, вставив у гнізда пару контактних затискачів, і на індикаторі приладу в саквояжі висвітився ряд цифр. Не знаю, що вони означали, тільки там було вісім знаків після нуля. Почулося тихе клацання. Це Санчес включився на мою особисту частоту.

— Капрал, цьому хлопцеві кінець.

— Що? Ти не можеш полагодити цю штуку?

— Можливо, і зміг би. Але тільки, якщо б розібрав її. Але розібрати…

— Гей, Санчес? — Це заговорив Сінгер на загальній частоті. — Ти зрозумів, що з нею? — Він важко дихав. — «Клац».

— Спокійно, хлопець, ми розбираємося. Протримайся до збірки і герметизації бункера. — «Клац» — А тут не впораюся, потрібно його розібрати.

— У тебе ж є запасний костюм?

— Навіть два «безрозмірного» типу. Але де ж ми… як…..

— Так. Підігрій один костюм. — Я включив загальну частоту. — Сінгер, тобі доведеться поміняти костюм.

У Санчеса є запасний, але щоб ти міг переодягнутися, ми навколо тебе побудуємо будиночок. Зрозумів?

— Мгм.

— Дивись, ми зробимо коробку, а ти будеш всередині, і підключимо її до установки життєзабезпечення. І ти зможеш дихати, поки будеш переодягатися.

— Ніби як… трохи важкувато… для мене.

— Та ні, дивись, тобі буде потрібно тільки…

— Я в порядку, тільки дайте мені відпочити…

Я підхопив його під руку і потягнув до споруджуваного бункера. Його здорово похитувало. Док взяв його під другу руку, і ми вдвох утримували його від падіння.

— Капрал Хоу, тут капрал Мандела. — Хоу відповідала за життєзабезпечення.

— Провалюй, я зайнята.

— Зараз ми додамо тобі роботи. — Я змалював їй проблему. Поки її група поспішила переналаштувати СЖБ — нам були потрібні тільки повітропровід і нагрівач, — я наказав своїм людям притягти шматки пермопласту, з якого мав бути побудований ящик для Сінгера, і запасний костюм. Ящик повинен був виглядати на зразок величезної труни метр заввишки і шість метрів завдовжки.

Ми опустили запасний костюм на плиту, якій належало стати потім «труною».

— Ну давай, Сінгер, вкладайся. — Немає відповіді. — Сінгер, довгий. — Мовчання.

— Сінгер!

Сінгер не рушав з місця. Док Джоунс перевірив його індикатор. Він був в непритомності.

Шалено заметушилися думки. У ящику могла би поміститися ще одна людина.

— Допоможи — но мені. — Я взяв Сінгера під руки, а док взяв за ноги, і ми обережно поклали його в ногах біля запасного костюма.

Потім ліг я сам, вже на костюм.

— Так, закривайте.

— Послухай, Мандела, цим маю зайнятися я.

— Ідіть ви, док. Мій чоловік, моя робота. — Ну і видав же я. Вільям Мандела — герой космосу!

Пермопластову плиту поставили на ребро — в ній вже проробили два отвори для виведення і введення трубопроводів СЖБ і почали приварювати її до днища ящика. На Землі замість вузькоспрямованого лазерного променя використовується клей, але тут з рідин в наявності був тільки гелій, а він має безліч цікавих властивостей, за винятком клейкості.

Приблизно хвилин через десять нас вже «замурували». Я відчув, як завібрувала включена СЖБ, і запалив нашоломний ліхтар — перший раз за весь час з самого початку висадки на тіньовій стороні. Від світла перед очима затанцювали пурпурні плями.

— Мандела, це Хоу. Залишайся всередині костюма ще дві —три хвилини. Ми нагнітаємо гаряче повітря, але назад воно майже що тече.

Пурпурні цятки поступово зникли.

— Порядок, можеш вилазити, хоча там ще холоднувато. — Я розкрив костюм. До кінця він не розкрився, але я без особливих клопотів вибрався назовні. Поверхня костюма була ще досить холодною, достатньою мірою, щоб залишити на ній по шматку шкіри з долонь і сідниць, поки я вужем викручувався з нього.

Щоб дістатися до Сінгера, довелося повзти, але ногами вперед. Ліхтарик на шоломі давав зовсім мало світла. Коли я розсунув костюм Сінгера, в обличчя мені вдарив потік гарячого смердючого повітря. У тьмяному світлі шкіра Сінгера здавалася темно-червоною і усіяною плямами. Дихав він неглибоко, і биття серця відчутно почастішало.

Спершу я від'єднав відвідні трубки — заняття не з приємних, — потім біосенсори, а потім довелося повозитися, поки не вивільнив його руки з рукавів.

Куди як просто, якщо можеш витягнути руку самостійно. Поворот туди, поворот сюди — ось рука вже вільна. Зовсім інша справа, якщо витягаєш чужу руку. Доводилося згинати Сінгеру руку, потім з-під низу дотягуватися до рукава і тягнути за рукав, а спробуйте-но поворушити боєкостюмом — силонька потрібна.

Коли я звільнив йому одну руку, все пішло вже легше. Я просто проповз вперед, і потягнув його за вільну руку. Сінгер виліз з боєкостюма, немов устриця з раковини.

Я розстебнув запасний костюм і, неабияк помучившись, примудрився всунути ноги Сінгера в «штанини». Начепив біосенсори і приєднав передню відвідну трубку. Другою трубкою нехай займеться потім сам, це справа складна. У енний раз я порадів, що народився чоловіком, жінкам доводилося мати справу з двома цими проклятими друзями «водопровідника» замість всього лише одного плюс звичайний шланг.

Руки в «рукави» я вставляти не став — костюм непридатний для будь-якої роботи, підсилювачі потрібно налаштовувати індивідуально для кожного господаря.

Повіки у нього здригнулися.

— Ман… дела. Де… чорт…

Я пояснив йому не поспішаючи, і він, схоже, все в основному зрозумів.

— Тепер я закрию твій костюм і залізу назад у свій. Люди зовні розкриють торець цієї штуки, і я витягну тебе. Зрозумів?

Він кивнув. Дивно це виглядало, адже навіть коли киваєш або знизуєш плечима всередині костюма, це нікому нічого не говорить.

Я