Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » 100 чарівних казок світу 📚 - Українською

Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "100 чарівних казок світу" автора Афанасій Фрезер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 157
Перейти на сторінку:
спитав молодий.

Для поради запросили ластівку та стару курку. Ластівка розповіла

про теплі краї, де стигнуть соковиті, важкі ґрона винограду, де повітря м'яке, а гори заквітчані такими барвами, яких тут навіть не уявляють.

– Зате там немає капусти! – сказала курка. – О, яка вона зелена! Що може бути кращим?!

– Але ж качани схожі один на один як дві краплі води! – сказала ластівка. – До того ж тут так часто буває негода.

– Ну, до цього можна звикнути! – сказала курка.

– А який тут холод! Так і гляди, замерзнеш!

– І добре для капусти! – сказала курка. – До того ж і в нас буває тепло! От чотири роки тому літо стояло аж п'ять тижнів! Та яка спекота була! Усі задихалися! І в нас немає отруйних тварюк, як там! І розбійників! – Курка заплакала. – Я ж теж мандрувала! Аж дванадцять миль проїхала в діжці! І жодного задоволення немає в мандрівці!

– Так, курка – особа цілком гідна! – сказала молода. – Мені теж не подобається їздити по горах – то вгору, то вниз! Краще ми поїдемо в село і гулятимемо на городі з капустою.

Так і вирішили.

Субота

– Дивись, які китайці! – сказав Оле, розкриваючи над Яльмаром свою гарну парасольку.

Парасолька була схожа на велику китайську чашу, розмальовану блакитними деревами та вузенькими містками, на яких стояли маленькі китайці й хитали головами.

– Сьогодні треба буде прикрасити весь світ! – вів далі Оле. – Адже завтра свято, неділя! Мені треба піти на дзвіницю – подивитися, чи вичистили церковні карлики всі дзвони, інакше вони погано дзвонитимуть завтра; потім у поле – глянути, чи струсив вітер пил із трави та листя. А найскладніше – зняти з неба й почистити всі зірки. Доводиться нумерувати кожну зірку й кожну дірочку, де вона сиділа, щоб потім кожну поставити на своє місце, інакше вони не триматимуться й посиплються з неба одна за одною!

– Послухайте! – сказав раптом старий портрет, який висів на стіні. – Я прадідусь Яльмара й дуже вдячний вам за те, що ви розповідаєте хлопчикові казки, але зірки не можна знімати з неба й чистити. Зірки – такі самі небесні тіла, як наша Земля!

– Дякую тобі, прадідусю! – відповів Оле-Лукойє. – Ти – голова сім'ї, але я все-таки старший за тебе! Римляни та греки звали мене богом сновидінь! Я завжди входив до найвельможніших домівок і знаю, як поводитись і з дорослими, і з малими. Можеш тепер розповідати сам!

І Оле-Лукойє пішов геть, узявши під пахву свою парасольку.

– Ну, вже не можна й висловити своєї думки! – сказав старий портрет.

Тут Яльмар прокинувся.

Неділя

– Доброго вечора! – привітався Оле-Лукойє.

Яльмар кивнув йому, підхопився й повернув прадідусів портрет обличчям до стіни, аби він знову не втрутився в розмову.

– Я покажу тобі свого брата, його також звуть Оле-Лукойє, – сказав Оле-Лукойє. – Але він знає лише дві казки: одна незрівнянно гарна, а друга така жахлива, що… та ні, неможливо навіть і сказати яка!

Оле-Лукойє підняв Яльмара, підніс його до вікна й оголосив:

– Зараз ти побачиш мого брата, іншого Оле-Лукойє. Жупан на ньому розшитий сріблом, за плечима – чорний оксамитовий плащ! Дивись!

І Яльмар побачив, як щодуху мчить інший Оле-Лукойє і садовить до себе на коня і старих, і малих. Тих, хто мав відмінні чи добрі оцінки, він садовив поперед себе й розповідав їм чудову казку, а тих, хто мав погані, – позаду себе, і вони мусили слухати страшну казку. Вони тремтіли від страху, плакали й хотіли зіскочити з коня, та не могли, бо відразу міцно приростали до сідла.

– А я не боюсь його! – сказав Яльмар.

– І нема чого боятися! – відповів Оле. – Гляди тільки, щоб у тебе завжди були гарні оцінки!

– Ось це повчально! – пробурмотів прадідусів портрет. – Усе-таки не завадить іноді висловити свою думку.

Він був дуже задоволений.

Летюча скриня

Жив собі дуже багатий купець. Та він раптово помер, і всі гроші дісталися його синові. Той зажив дуже весело, і невдовзі лишилося в нього тільки чотири скілінги, старий халат і пара пантофлів. Друзі й знати його більше не хотіли, але один із них, людина добра, прислав йому стару скриню! Чудово, та складати в скриню не було чого, от він і всівся у скриню сам! А скриня була не проста. Варто було натиснути на замок – і скриня здіймалась у повітря.

Купецький син так і вчинив. Скриня вилетіла з ним у димар і понеслась аж під хмарами! Він прилетів до Туреччини, зарив скриню в лісі у купу сухого листя, а сам вирушив до міста.

На вулиці стрілася йому жінка з дитиною, і він спитав її:

– Послухай, жінко! Що це за великий палац тут, біля самого міста, ще вікна так високо від землі?

– Тут живе принцеса! – відповіла та. – їй напророчено, що вона буде нещасною з вини свого нареченого, от до неї й не сміє з'являтися ніхто інакше, як у присутності самих короля з королевою.

– Дякую! – сказав купецький син.

Він пішов до лісу, всівся у свою скриню, прилетів просто на дах палацу й заліз до принцеси у вікно. Принцеса спала на дивані й була така гарна, що він не втримався та поцілував її. Вона прокинулась і дуже злякалася, але купецький син сказав, що він турецький бог, який прилетів до неї повітрям. Вони всілися поряд, і він почав розповідати їй казки. А потім він посватався, і принцеса погодилася вийти за нього.

– Але ви маєте прилетіти сюди в суботу! – сказала вона. – До мене прийдуть король із королевою. Вони будуть дуже потішені тим, що я виходжу заміж за турецького бога, але ви постарайтеся розповісти їм якомога кращу казку. Мати полюбляє слухати щось повчальне й серйозне, а батько – веселе.

Принцеса подарувала хлопцеві шаблю, викладену червінцями, а саме їх йому й не вистачало. Він купив собі новий халат, а потім сів у лісі складати казку. У суботу король і королева прийшли до принцеси, і купецького сина прийняли дуже добре.

– Розкажіть що-небудь серйозне, повчальне, – сказала королева.

– Але щоб і посміятися можна було! – додав король.

– Добре! – відповів купецький син і став розповідати. – Жила собі коробка сірників, що дуже пишалися своїм високим походженням: голова їхньої сім'ї, сосна, була найбільшим і найстарішим деревом у лісі. Тепер сірники лежали на полиці між кресалом і старим залізним казанком та розповідали про своє дитинство. «Так, добре нам жилося, – казали вони. – Та от прийшли якось дроворуби, і загинула вся наша родина! Стовбур отримав

1 ... 8 9 10 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 чарівних казок світу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 чарівних казок світу"