Читати книгу - "Цурпалки"

Я так і не знайшов для себе ніякої тієї так званої «найвищої цінності», задля якої можна було б продовжувати боротьбу. Сім’я — ні, це глупо, продовження роду, побут… Робота? З дня у день — та сама хижацька боротьба за статки, марудні проблеми, амбіції. Кохання — ну от, у віці пані Лідії можна було про таке говорити, я вже, наче як, мушу тверезіше на речі дивитись. Адже жінки, ну, нехай вже вибачають, вони приблизно всі однакові — за рідким винятком — з типовими проблемами і комплексами. Друзі — вони вже мені так набридли — постійні одноманітні зустрічі за пляшкою коньяку, п’яні розмови «за жисть»… Я не бачу в своєму житті нічого справжнього — одні умовності, ролі, суспільні очікування. Або я помилявся все життя — і тоді треба було б щось змінювати, та вже пізно, або і справді, це в мене момент прозріння, який скоро мине, сподіваюсь, без втрат… Що скажете, доктор Адам, зовсім вже я схибнувся, чи це ще можна вилікувати?

Ну, пане Гарольд, я, знаєте, не психіатр. Однак, той факт, що ви не втрачаєте почуття гумору, це дуже позитивний симптом. Він свідчить про те, що це в вас ще не патологія. Так що я не поспішав би з діагнозом. Отже, пані та панове, ми вислухали всіх присутніх і тепер я пропоную…

* * *

— Хто б міг подумати, у вас вийшло!

— Се-ер, ви мали сумніви?

Себастьян, вперше за останні кілька тижнів, був чисто поголений, у пристойному костюмі, який, щоправда, трохи стовбурчився на спині, там де від мужніх плечей відходили потужні дуги крил. Видно було, що йому ніяково в такому незручному вбранні, та з обличчя Себастьяна не зникав нахабний самозадоволений усміх. Поряд стояла Селестіна. Попри те, що трималася вона досить вільно, можна було помітити, що її руки тремтять — звичайно, це її перший звіт на такому рівні.

— Я, взагалі-то, навіть і не сподівався, що у вашої команди буде такий блискучий результат.

Керівник департаменту Сен-Лоран зітхнув і відсунув золотавий німб з трьома зірочками — ознака рангу — на потилицю.

— В нас, доведеться зізнатись, мої молоді колеги, давно вже проблеми із емоційним компонентом для еліксиру. Ваші попередники вичерпали всі ресурси винахідливості: люди, на жаль, стають все менш чутливими. Та ви й самі помітили. Тобто, ми все ніяк не могли знайти правильний підхід. Звичайно, теорії розроблялися, так то теорії. От ми і ризикнули — дали це завдання найбільш невідповідній команді — ану як боротьба протилежностей, і все таке…

— Сер, як же ж це?! Як же ви…

— Ну не ображайся, Селестіно, у вас же вийшло! Тільки досить гнітючий отримано результат: виходить, вони найбільше переймаються самозакоханим милуванням власними стражданнями… Але то вже мої проблеми. Головне, що весна цього року буде винятково бурхливою.

* * *

…так, ще додамо квіткової ессенції, трошки адреналіну… Обережно, панове лаборанти, це ж концентрована самотність, можна попектися! Нам потрібен лише слабенький розчин. Високоякісну речовину передали від Сен-Лорана, давно такого не було! Ну от, в цю пробірку можна ще трохи небесної блакиті і аромату бузку… а тут, що в нас? Ага, сюди додайте мотиви іспанської гітари і теплий — не гарячий — вечірній вітер. Валік, де ти вчився таким чином застосовувати лінзу дівочої привабливості? Хочеш перетворити півміста на сексуальних маніяків? Хто вже поцупив квітучі каштани? Негайно поверніть, в цій реторті вже травень дозріває!

Поневіряння зла

O toi, le plus savant et le plus beau des Anges,

Dieu trahi par le sort et prive de louanges,

O Satan, prends pitié de ma longue misère!

O Prince de l'exil, a qui l'on a fait tort,

Et qui, vaincu, toujours te redresses plus fort,

O Satan, prends pitié de ma longue misère![7]

Пан Бурштинів був заледве не втричі старший за мене. Не знаю, які потреби задовольняв він, спілкуючись зі мною. Обмін ідеями? Так ні, пан Бурштинів був ерудит, тож нічого принципово нового вичавити я з себе не могла. Якесь еротичне підґрунтя? Звучить дико, але в цьому була частка істини. Напрацьований роками стиль поводження ще й досі зумовлював його радше інерційне загравання. Та, мабуть, передусім йому подобалась сама неприродність ситуації: ми з ним були схожі на підстаркуватого батька та інфантильну доню, а наше спілкування на публіці, замішане на взаємному кокетуванні, дивувало навколишніх і розважало самого пана Бурштиніва. Мене, зізнатись, теж.

Одного разу, зайшовши на філіжанку кави до модної мистецької кнайпи, ми розпочали бесіду про негідників. Аби ошляхетнити розмову пан Бурштинів згадав збоченця-Верлена і шибеника-Війона, а я, в свою чергу, процитувала власних улюбленців, літераторів які прискіпливо вивчали проблематику зла. Та й взагалі, підсумувала я, негідники, лиходії — герої часу, улюбленці жінок, а зло — просто наймодніша стихія сезону. Тема зачепила нас по-справжньому; ми грюкали об стіл іменами класиків, здіймали куряву умовно сучасною лірикою і прикривалися щитами духовних авторитетів. Звичайно, ми так і не знайшли спільної мови, досягнувши лише хиткої згоди в тому, що зло є винятково привабливим — в ньому міць і воля, і нові можливості, зокрема, можливість безсоромно і необмежено бути собою…

* * *

…Вона вірила, що термін її вимушеного схимництва завершено. Вона сподівалася, а він все ніяк не розчаровував її. Вони навдивовижу швидко порозумілися, і крім того, цей чоловік був таким диявольськи чарівним: рвучким, іронічним і трохи моторошним. Він дивився на неї з-під лоба, всміхався і говорив гарні дурнички… А чого ще, справді, треба для щастя?

Познайомилися вони під час першої осінньої зливи. Юдита не мала парасольки (в конторі єдину офісну парасольку розігрували фантами, і вона програла), тож, змокла і зла, вона заскочила до кафе «Батерфляй» аби ковтнути чогось гарячого і бігти далі. Елайя сидів там в компанії літнього вусатого мсьє, який щось нервово лопотів французькою. Він урвав мсьє на півслові і підскочив до Юдити, пропонуючи їй чаю, вина, парасольку, себе… Він відразу ж взяв все під свій контроль: замовив гарячого вина, а потім провів до метро