Читати книгу - "Нестерпна легкість буття"

коли вона, зрештою, обрала дев’ятого, то не тому, що був з усіх наймужніший, а тому, що коли під час любощів шепотіла йому на вухо: «Будь обережний, будь дуже обережний!», він умисне не був обережний, і їй довелося поспіхом вийти за нього заміж, бо не пощастило вчасно знайти лікаря, аби зробити аборт. Так народилася Тереза. Нечисленні родичі з’їхалися з усіх куточків країни і, схиляючись над колискою, сюсюкали. Терезина мати не сюсюкала. Вона мовчала. Думала про інших вісьмох поклонників, і всі вони здавалися їй кращими за дев’ятого.

Так само, як тепер Тереза, мати любила дивитись у дзеркало. Одного дня з’ясувала, що навколо очей у неї з’явилося повно зморщок, і сама собі сказала, що її заміжжя — цілковита дурниця. Вона зустріла іншого, не такого мужнього чоловіка, він мав у минулому кілька розтрат і вже двічі розлучався. Ненавиділа залицяльників, у яких на колінах були мозолі. Мала шалене бажання сама стати на коліна, тож уклякла перед розтратником і покинула першого чоловіка й доньку.

Наймужніший чоловік обернувся на найсмутнішого. Він став страшенно похмурий, до всього збайдужів, але повсюди вголос висловлював свої думки. Комуністичні власті, налякані його маячними сентенціями, заарештували його й кинули до в’язниці. Квартиру запечатали, а Терезу вигнали до матері.

Найсмутніший чоловік невдовзі помер у в’язниці, а мати з розтратником і Терезою переїхала до маленької квартири в містечку під горами. Вітчим працював у конторі, мати була продавщицею. Народила ще трьох дітей, а потім знову подивилася на себе в дзеркало й виявила, що стала стара та бридка.

5

Усвідомивши, що все втратила, мати заходилася шукати винуватця. Завинили всі: винен був перший чоловік, мужній і нелюбий, який не послухався, коли вона шепотіла йому, аби пильнувався; винен був другий чоловік, немужній, але коханий, який потяг її з Праги до того малого містечка й упадав то за однією, то за другою жінкою, не даючи їй передихнути від ревнощів. Проти обох чоловіків вона була безсила. Єдина людина, яка належала їй і не могла втекти від неї, заложниця, змушена розплачуватися за всіх, була Тереза.

Можливо, вона справді була винна в материній долі. Вона, тобто абсурдне поєднання сперми наймужнішого з яйцеклітиною найпрекраснішої. В ту фатальну секунду, ім’я якій Тереза, почався старт на довгій дистанції материного занапащеного життя.

Мати раз по раз торочила Терезі, що бути матір’ю — означає безупинно жертвувати собою. Її слова звучали переконливо, бо за ними стояв досвід жінки, яка зреклася всього заради своєї дитини. Тереза слухала і вірила, що найбільшою цінністю життя є материнство, а материнство — велика жертва. Та якщо воно є втіленням Жертви, тоді доля дитяти означає Провину, якої ніколи не можна спокутувати.

6

Тереза, звичайно, не знала історії тієї ночі, коли мати шептала батькові, щоби пильнувався. Провина, яку Тереза відчувала, була неясна як первородний гріх. Вона робила все, аби його спокутувати. Мати забрала її з гімназії, і вона з п’ятнадцяти років працювала офіціанткою, віддаючи все, що заробляла, матері. Тереза ладна була зробити що завгодно, аби тільки заслужити материну любов. Поралася по господарству, гляділа братів та сестер, прибирала та прала. Це було прикро, бо в гімназії вважалася найздібнішою ученицею класу. Хотіла б учитися далі, але в цьому малому містечку жодного «далі» для неї не існувало. Тереза прала білизну, а біля ванної завжди лежала розкрита книжка. Вона перегортала сторінки, зрошуючи їх краплями води.

Вдома не існувало сорому. Мати ходила по квартирі лише в білизні, часом без ліфчика, а в літню пору і зовсім гола. Вітчим голий не ходив, зате заходив до ванної кімнати завжди, коли там купалась Тереза. Одного разу вона, не витримавши цього, замкнулась у ванній, і мати вчинила скандал: «Що ти корчиш із себе? За кого себе маєш? Боїшся, що він укусить — красуню таку?»

Такі сутички наочно засвідчували: зненависть до дочки в матері сильніша за ревнощі. Провина дочки була безмежна, вбирала в себе навіть чоловікові зради. Якщо дочка хоче самостійності й домагається якихось прав — хоча б отого права замикатись у ванні, — то для матері це було неприйнятнішим, аніж можливий сексуальний потяг чоловіка до Терези.

Якось узимку мати походжала по хаті голяка при запаленому світлі. Тереза мерщій кинулася затягати штори, аби цього ніхто не побачив з протилежного будинку. Мати лише сміялася. Наступного дня прийшли до матері її постійні приятельки: сусідка, що працювала з нею в одному магазині, місцева вчителька і ще дві-три жінки. Тереза разом із шістнадцятилітнім сином однієї з них ненадовго зайшла до гостей. Мати вмить скористалась з цього, аби розповісти, як її дочка вчора хотіла вберегти її від ганьби. Мати сміялася, й жінки сміялись разом з нею. Потім вона сказала: «Тереза не хоче змиритися з тим, що людське тіло мочиться і пердить». Тереза прикро почервоніла, але мати вела далі: «Що ж у цьому поганого?» Й сама собі відповіла — лунко випустила вітри. Всі жінки зареготали.

7

Мати голосно сякалася, на повен голос розповідала про своє сексуальне життя, демонструвала всім штучну щелепу. З подиву гідною вправністю вона язиком відокремлювала її від піднебіння й коли потім широко всміхалася, горішня щелепа падала на нижні зуби і її обличчя нараз прибирало загрозливого вигляду.

Материні дії рішуче перекреслювали красу й поривання власної молодості. В той період, коли дев’ятеро залицяльників клякли навколішках довкола неї, вона ревно оберігала свою голизну, ніби дівоча сором’язливість могла визначити ступінь цінності юного тіла. І якщо нині не соромилася, то робила це не менш рішуче, своєю безсоромністю врочисто підводячи риску під життям і проголошуючи, що молодість і краса, які вона колись так високо поціновувала, насправді нічого не варті.

Мені здається, Тереза понесла материну естафету далі.

(І якщо й сама Тереза часом бувала трохи нервозною й незграбною, а її рухи втрачали звичну плавність, тут не було чому дивуватись: материна природа, дика й самонищівна, передавалася Терезі, стала Терезою!)

8

Мати прагнула справедливості, аби винуватця було покарано. І тому вимагала від доньки лишитись у світі безсоромності, де молодість і краса нічого не варті, де цілий світ є ніщо інше, як велетенський концентраційний табір тіл, подібних одне до одного, а душі їхні невидимі.

Тепер ми можемо краще збагнути сенс таємної Терезиної розпусти, отих її довгих роздивлянь у дзеркалі. Це була боротьба з матір’ю, прагнення не бути тілом, як усі інші тіла, прагнення побачити на поверхні власного обличчя силу душі, яка піднялася до світла. Це нелегко було, бо душа,