Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
так і я тепер відчуваю що пора звідси їхати бо коли заплющую очі - здається що хтось обережно стриже мені вії і ножиці гострі бо вії падають рівно і швидко а коли очі розплющую то першим ділом хочеться помацати чи на місці вії і головне - подивитись чи рівно підстрижено - мені конче треба їхати Каган-Шабшай бо я боюся повернутись через багато років і я так безпечно розповідаю про своїх родичів від народження до смерті не розуміючи що то є час і могили я лише відчуваю як екзистенція дуже мене гнітить а ще більше - відчуття екзистенції і я сиджу як моя прабабка на куфрі й з острахом думаю якою буде хвилина що зараз настане і якою буду я і ти і чи прийде від неї лист і чи лист існує коли я наближаюсь до поштової скриньки і знаю що він там є а коли відчиняю скриньку то бачу що вона порожнісінька ачи він існує лише в той момент коли я до нього наближаюсь ачи він навіть тоді не існує коли справді лежить у скриньці і яке гарне слово скринька - і так думаючи про хвилину що прийде я не помічаю як ця хвилина настає і як вона минає а може й ще страшніше що я помічаю як вона настає і минає
раз було так що хтось з дітей сів на ліжко Грубої Марії і ніжка чомусь дивно хруснула і відламалася ліжко було старе на ньому сиділа ще мама Грубої Марії але коли воно як п’яний корабель похилилось на один бік то всім у хаті перехопило дух а Груба Марія тріумфувала вона нічого не казала але видно що була щасливою бо взяла з ліжка смердючу подушку лягла на свій куфер і вкрилася хусткою… всі ж так і лишились сидіти поки не прийшов Ядзин чоловік - її син - і не спитав: а що Вам мамо є що спите на куфрі? - Груба Марія на це йому показала зламану ніжку і своє похилене ложе що мовляв «буде вже цьому терпіти бо ади дивись
в-о-н-а надрубала а в-о-н-о сіло і доломило» - Груба Марія тріумфувала
- так мамо буде вже цьому терпіти
за одну ніч сталася катастрофа: на височенній березі біля мого дому поселилася родина воронів я й сама здивувалась що всього лиш за кілька годин вони встигли звити гніздо нанести яєць і висидіти малих вороненят яким уже не менше тижня бо знизу мені видно їхні дзьобики а ти ж знаєш кохана яка мала тут ніч не встигаєш перевернутися на другий бік і додивитися до кінця сон ворони ж он як впоралися так що закрадається сумнів щодо однієї ночі і я страшенно боюсь кохана що між учорашнім вечором і сьогоднішнім ранком минуло набагато більше ніж кілька годин я зараз багато чого боюся якась стала ляклива ніби лань наприклад у неділю бачила розплаканого шестирічного хлопчика і здалося що він плакав по-українськи звичайно я не могла бути певна на сто відсотків але виглядало на те що по-українськи і я так злякалась кохана саме як лань це вміє бо страх - це вміння і бігла від того хлопчика невиправдано швидко ніби відчувала сьогоднішню катастрофу… не стільки розходилося що ворони замешкали на березі і що саме ворони бо те як вони тужливо кракають схоже як колись просто в лице вив чужий чорний собака мені не допікає я не забобонна хоча кажу: багато чого стала панічно боятись - але ворони за цю кляту ніч вирвали з корінням усі мої квіти і без жодної мети так просто виклали їх копичкою корінцями до вікна і лиш я встала - зразу побачила цю квітчасту могилку - жодної не лишили всі жовті ромашки і півонії вирвали дзвоники білі і фіолетові ну все що ти б так любила а самі посідали на груду каміння і дивляться як я плачу бо я не дерев’яна і не глиняна і заплакала - більше з туги ніж зі злості за їхнім одночасним екзотичним цвітінням а ще більше за тим що я тобі не брешучи могла написати скільки за моїм вікном квітів - таких же як і в нас але уяви: всі цвітуть одночасно без розподілу за порами року і ти у мансардочці куриш китайські трави не прикриваючи зів’ялу шкіру під очима - так - купочка мертвого зілля за вікном нагадала мені твою зів’ялу шкіру маю знову підозру що ворони все підлаштували навмисно кимсь послані мені допекти бо сидять на груді каміння наче знають як гарно ти виглядала б у мансардочці - а я тобі розказую що
Ви мені сьогодні снилися моя дорога пані - ніби ми разом десь засинаємо по обидва боки кімнати і я Вам маю щось важливе сказати що хотіла сказати вже давно і тут раптом набираюся сміливості серце шалено б’ється руки покриваються холодним потом але Ви вже спите і я зіщулююся мені хочеться стати клубком сірих ниток що лежить у кошику з багатьма іншими більшими і дорожчими клубками і хочеться щоб був задушливий вечір і щоб кошик з клубками лежав під ліжком а на ліжку щоб обов’язково кохалися
але вибач кохана за все це - мені було б так приємно якби ти хоч раз мені вибачила здається що я дуже завинила не лише перед тобою а перед усіма і тягар невідмученої провини вельми гнітить мене тому хочеться якомога більше випросити пробачень і коли я усміхаюся до перехожих це означає вибачте мені і коли купую пиво й кажу продавцеві спасіба це означає вибачте мені і коли додаю до картопляного раґу цілу ложку червоного перцю бо брат учора розповідав що в Узбекистані без нього не обійдеться жодна страва розумієш там спека до п’ятдесяти градусів а холодильники рідко у кого є м’ясо псується за дві години як зрештою і все інше тому переважно тамтешні жителі харчуються вже тричі зіпсутими продуктами з личинками різної мерзоти але ніхто з них ніколи не хворіє на пронос чи якусь гіршу шлункову хворобу бо надмір червоного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи», після закриття браузера.